Боротьба за владу після смерті Сталіна

Багаторічний вождь СРСР, диктатор з необмеженими повноваженнями, керівник комуністичної партії і радянського уряду І.В. Сталін помер 5 березня 1953 Серед його колишнього оточення розгорнулася боротьба за владу, і спочатку лідери змогли досягти домовленості про так званий «колективне керівництво». Головою Ради міністрів був обраний Г.М. Маленков, головою Президії Верховної Ради СРСР – К.Є. Ворошилов, Секретаріат ЦК КПРС очолив Н.С. Хрущов. Крім них великою владою в країні володіли Л.П. Берія (міністр внутрішніх справ і держбезпеки), Н.А. Булганін (міністр оборони) В.М. Молотов і Л.М. Каганович (перші заступники Голови Ради Міністрів)
Така система не могла проіснувати довгий час. Незважаючи на запевнення в «монолітності» керівництва, незабаром першою жертвою закулісних інтриг і таємних переговорів став Л.П. Берія, заарештований в червні 1953 на засіданні Президії ЦК КПРС за підтримки армії і незабаром розстріляний за вироком Верховного суду. Усунення Берія сприяло зміцненню позиції Н.Х.Хрущева, який зміг провести на пост голови КДБ свого прихильника І.А. Сєрова. Отримавши більшість голосів у керівництві комуністичної партії, він у січні 1955 ініціював рішення про зняття з посади голови уряду Г.М. Маленкова. Остаточно Н.С. Хрущов утвердився в якості єдиного лідера країни після зсуву в червні 1957 з усіх керівних постів членів так званої «антипартійної групи» – В.М. Молотова, Г.М. Маленкова і Л.М. Кагановича.
XX з’їзд КПРС, що відбувся в лютому 1956 а точніше доповідь на ньому Н.С. Хрущова «Про культ особи і його наслідки», з’явився вододілом поворотним пунктом в історії країни. Причина цього полягає в тому, що під впливом рішень з’їзду в СРСР почалися процеси розкріпачення суспільної свідомості, відходу від колишніх стереотипів, перебудови життя на новий лад.
Суть доповіді Н.С. Хрущова полягала в тому, що він висвітлив негативні сторони життя радянського суспільства, піддав критиці багато дії колишнього вождя. Для людей, які прожили десятиліття під владою І.В. Сталіна і абсолютно довіряли кожному його слову, подібна критика з вуст керівника країни стала шоком. Не випадково після XX з’їзду починається період так званої «відлиги» – часу розквіту творчої думки суспільства, дискусій про подальші шляхи розвитку країни, становлення духовної опозиції владі.
Однак викриття «культу особи» (цей термін вперше вжив ще Г.М. Маленков в 1953 г.) не привело і не могло призвести до корінної перебудови радянської системи. Незначні зміни ладу, який сформувався в попередні роки, не носили корінного характеру і не зачіпали основ держави – всевладдя партійних органів та їх тотального контролю над життям суспільства.

Посилання на основну публікацію