Боротьба за розширення і переділ сфер впливу

В останні два-три десятиліття перед світовою війною провідні держави прагнули зміцнити свої позиції не тільки в Європі. Боротьба за розмежування і можливий перерозподіл сфер впливу велася і на інших континентах, насамперед в Африці. До початку 1880-х рр. там залишалося майже 90% «неподілених» територій. Їх «поділ» європейці провели досить енергійно – за 20 з невеликим років.

У підсумку африканський континент виявився у владі семи європейських держав. Головними його «господарями» стали Великобританія і Франція. На півночі і заході Африки панували французи, а на півдні і сході – англійці. Величезну і багатющу територію в самому центрі континенту, Конго, до 1884 зайняли бельгійці. Інші держави змирилися з цим, обумовивши для себе право на торгівлю з Конго. Німеччина в 1884-1885 рр. також заволоділа кількома важливими територіями (Німецька Південно-Західна Африка, Танганьїка, Камерун і Того). Зберегли свої володіння «старі» колоніальні держави – Португалія та Іспанія, отримала землі в Африці та Італія.

У процесі цього «поділу» між європейськими державами не раз відбувалися зіткнення, в тому числі і досить серйозні. Але воювати на далекому континенті нікому не хотілося: довелося б витрачати величезні кошти на перекидання військ і озброєнь. До небезпечних наслідків міг би привести, наприклад, так званий Фашодський криза, що спалахнула в липні 1898 Англійські війська билися тоді з махдистами на півночі Судану. А на півдні країни, біля містечка Фашода (суч. Кодок) на Нілі, з’явився французький загін, довго пробирався туди із заходу Африки. Французи зайняли руїни старовинної фортеці і відмовилися покинути її, коли у вересні до Фашоде підійшли англійці. Поступатися не хотів ніхто. Але потім французи отримали з Парижа наказ залишити Фашоде без всяких умов.
Чому Великобританія і Франція не зважилися на загострення відносин під час Фашодского кризи? Як це пов’язано з міжнародною ситуацією в Європі?
На Далекому Сході активно зміцнювала свої позиції Японія. Значно активізувалася і зовнішня політика США. В результаті Іспано-американської війни (1898) Сполучені Штати оволоділи Філіппінськими островами. Цим було порушено неформальне умова доктрини Монро, згідно з яким США обіцяли не посягати на території в Східній півкулі.

Посилання на основну публікацію