Боротьба північноамериканських колоній за незалежність

У міру зростання продуктивних сил і розвитку північноамериканських колоній Англії все гостріше ставали їх протиріччя з метрополією. До середини XVIII в. вони досягли найвищої гостроти.
У середині XVIII в. колонії повністю задовольняли свої потреби в сільськогосподарських продуктах, а центральні колонії майже повністю задовольняли свої потреби і в різних промислових товарах, які вивозилися навіть у південні колонії, де промисловість була розвинена слабо. На шляху економічного розвитку північноамериканських колоній стояла метрополія, яка побоювалася їх конкуренція, і особливо їх зростаючої економічної незалежності. Англія хотіла зберегти колонії у якості своєї сировинної бази і ринку збуту товарів. Англійський уряд видавало безліч указів, які забороняли проводити в колоніях багато промислові товари, будувати промислові підприємства. Заборонявся виїзд до Північної Америки майстрів, вивезення машин. У 1750 році парламент прийняв закон, що забороняв споруджувати в колоніях підприємства для різання і прокату заліза і сталеплавильні печі.
Англійська буржуазія, прагнучи забезпечити собі монопольний колоніальний ринок, забороняла північноамериканським колоніям торгувати з іншими країнами та їх колоніями.
Всі зроблені в колоніях товари повинні були вивозитися лише в метрополію і тільки на англійських судах. Все це викликало невдоволення широких кіл колоніальної буржуазії і плантаторів.
Після семирічної війни (1756-1763) Англія посилила натиск на північноамериканські колонії. У 1764 році були введені нові високі мита на колоніальні товари, заборонено випуск в колоніях кредитних квитків, а своєю дзвінкої монети колоністи не мали. В результаті цих заходів різко погіршилося економічне становище колоній. Протиріччя ще більше загострилися у зв’язку зі спробою англійського уряду змусити колонії платити податки для погашення державного боргу, викликаного Семирічній війною.
Нарешті, в 1765 році, англійський парламент прийняв два закони, спрямовані проти колоній, які призвели до масових заворушень у колоніях. Один закон надавав англійському урядові право посилати в колонії необмежену кількість військ і утримувати їх за рахунок місцевого населення, інший обкладав гербовим збором всі документи, газети, оголошення. Після вступу 1 листопада 1765 в силу закону про гербовий збір, спалахнули нові заворушення. На численних мітингах і демонстраціях спалювали гербовий папір. Ці хвилювання в чималому ступені сприяли скасування британським парламентом закону про гербовий збір в березні 1766. Однак парламент прийняв декларацію про обов’язковість для всіх північноамериканських колоній законів парламенту, підтвердивши тим самим своє право вводити там податки.
У 1768 році спалахнуло повстання дрібних фермерів Північної Кароліни, відоме під назвою «руху зрівнювачів». У тому ж році в Массачусетсі спалахнуло повстання рабів. Все частіше стали відбуватися зіткнення колоністів з солдатами. Так, у березні 1770 в Бостоні під час сутички солдат з місцевими жителями було вбито кілька робітників. Похорон убитих перетворилися на потужну народну демонстрацію.
З 1770 року в колоніях почався бойкот англійського чаю, на який зберігалася мито, як символ англійської влади. У грудні 1773 в Бостоні місцеві жителі проникли на англійський корабель, навантажений чаєм, і викинули у воду весь вантаж. У Лондоні цей інцидент вирішили використовувати і покарати бунтівних бостонців. Навесні 1774 бостонський порт був закритий. У місті зупинилася торгівля, закрилися підприємства, робітники, ремісники, матроси й рибалки залишилися без роботи. В Бостон прибутку англійські війська, було введено стан облоги. Бостонський інцидент став приводом до війни. Обидві сторони почали до неї готуватися. Англійські влади зміцнювали свої гарнізони в колоніях. Колоністам залишалося або підкоритися, або боротися. У вересні 1774 у Філадельфії зібрався перший Континентальний конгрес, на якому панували прихильники і лойялистов – прихильники англійського короля. Конгрес прийняв звернення до англійського народу і відозву до канадцям, запрошуючи їх укласти союз з колоніями і зажадати від метрополії надання прав і свобод. Був прийнятий і «союзний акт» про бойкот британських товарів.
У жовтні 1774 в Кентуккі і Теннесі відбулися перші військові зіткнення колоністів з англійськими військами. У Массачусетсі був створений провінційний конгрес, який взяв на себе законодавчі функції. Було засновано військовий комітет, сформовані загони міліції, закуповувалися зброю і провіант, створювалися таємні склади.
Англійський флот блокував американські берега, війська отримали наказ вилучити у колоністів зброю, знищити їх склади. У квітні 1775 англійський загін спробував захопити склад недалеко від Бостона, але натрапив на збройний опір повстанців. Англійці зазнали поразки. Ця перемога колоністів з’явилася сигналом до початку відкритої війни з обох сторін. Антианглійське рух отримав новий імпульс. У багатьох місцях повстанці зайняли форти, склади, охоронялися англійськими військами.
У травні 1775 у Філадельфії зібрався другий Континентальний конгрес, на якому вже переважали прихильники активних військових дій проти Англії. Конгрес прийняв у своє відання повстанську армію і призначив її головнокомандувачем багатого плантатора, що вже мав військовий досвід в боротьбі з французами та індіанцями – Джорджа Вашингтона. Конгрес взяв на себе функції установчого національних зборів.
За порівняно короткий термін Вашингтону вдалося зібрати з волонтерів боєздатну армію. Взимку 1776 Вашингтон осадив Бостон і 17 березня взяв його. Спроба вигнати англійців з Канади закінчилася невдачею. На армії Вашингтона згубно позначилися відсутність повноважного централізованого управління, протиріччя між колоніями, які були абсолютно самостійні. Ті колонії, які не були порушені війною, не поспішали посилати континентальної армії підкріплення і постачати її. Поруч з армією Вашингтона існувало безліч місцевих військових загонів, не об’єднаних єдиним командуванням і не підпорядковувалися Вашингтону. Сама ж континентальна армія була погано оснащена, особливо артилерією, і погано забезпечена всім необхідним. Для того щоб успішно вести війну з англійцями, необхідно було створити об’єднану державу із загальним управлінням, проголосивши його незалежність.
4 липня 1776 конгрес прийняв Декларацію про незалежність всіх 13 колоній, що стали штатами. Проект Декларації був написаний Томасом Джефферсоном. Декларація незалежності проголошувала загальнолюдські цінності – право на життя, свободу, рівність, прагнення до щастя, визнавалося право на суверенітет. Правда, під тиском рабовласників з Декларації був прибраний пункт, що засуджував рабство і работоргівлю, але, тим не менш, в цілому Декларація незалежності складена в демократичному дусі і є безсумнівно прогресивним документом свого часу. Значення цього документа велике: Декларація оформила утворення нового буржуазної держави.
Проголошенням незалежності закінчився перший період війни північноамериканських колоній з Англією і почався другий період – період формування буржуазної республіки, її перемоги над ворогом. Образовавшемуся державі необхідно було в короткий термін виробити конституцію, вирішити соціально-економічні та політичні питання, встановити дипломатичні відносини з іншими країнами. Але перш за все необхідно було закінчити війну з Англією.
У серпні 1776 в битві при Брукліні армія Вашингтона зазнала поразки, 15 вересня здала Нью-Йорк, а в листопаді – кілька фортець. На початку 1777 Вашингтону після низки успішних військових операцій вдалося виправити становище, але через зраду республіканського генерала Лі становище знову погіршився. У вересні 1777 англійські війська захопили Філадельфію. Конгрес перебрався в Йорктаун. Республіка перебувала в критичному становищі. Переломним моментом стала битва під Саратогой 17 жовтня 1777. Англійці зазнали нищівної поразки. Ця перемога армії Вашингтона мала величезне військове значення – були розгромлені останні англійські війська на півночі, який після цього перестав бути театром бойових дій.
Після перемоги Вашингтона під Саратогой конгрес зайнявся вирішенням земельного питання. У листопаді 1777 був прийнятий закон, конфісковані землі прихильників Англії – лойялистов. Всього конфіскували близько 30 тисяч маєтків, а в грудні конгрес в якості військової заходи прийняв рішення надати всім вступає в армію земельні ділянки після закінчення терміну служби в армії.
У листопаді 1777 був прийнятий проект конфедерації, який вирішив питання про державний устрій Сполучених Штатів. На основі цього проекту Сполучені Штати становили союз держав-штатів, які володіли внутрішньою автономією і поступалися центральному уряду лише деякі права. Конгрес отримав право вести відносини з іншими державами, оголошувати війну і укладати мир, карбувати монету, вирішувати спори між штатами. Однак втручатися у внутрішні справи штатів конгрес не мав права. Більше того, вирішення питань, що знаходяться в безпосередній компетенції конгресу, отримувало законної сили, якщо воно приймалося двома третинами штатів.
Після битви при Саратоге міжнародний престиж США зріс. Уже в грудні 1777 французький король Людовик XVI заявив, що Франція готова офіційно визнати США. У лютому 1778 між США і Францією був укладений договір і підписано торговельну угоду. Франція зобов’язалася вступити у війну з Англією. У липні 1778 в Північну Америку прибув перший французький загін. Французькі війська взяли участь у військових діях і надали дієву допомогу армії Вашингтона.
У червні 1778 англійці залишили Філадельфію і вступили в Нью-Йорк. Англійське командування вирішило перенести військові дії на південь, розраховуючи на підтримку плантаторської аристократії.
Просування англійців на півдні було успішним. До травня 1780 вони окупували всю Південну Кароліну. Після цього англійські війська рушили в Північну Кароліну, але зазнали поразки від південної армії під командуванням генерала Гріна. До осені 1781 англійці були витіснені з Південної Кароліни. Завершальним акордом війни стала капітуляція англійського загону під Йорктауном в жовтні 1781.
На початку 1782 британський парламент прийняв рішення припинити війну проти США, а 3 вересня 1783 між Англією і США був підписаний мирний договір, за яким Сполучені Штати визнавалися незалежною державою. 14 січня 1784 конгрес ратифікував договір. У 1787 році зібрався у Філадельфії Конституційний конвент прийняв конституцію Сполучених Штатів Америки – першу в історії буржуазно-демократичну конституцію. Розпочався новий етап в історії США.

Посилання на основну публікацію