Борис Єльцин: перший термін і Чеченська війна

Борис Миколайович Єльцин народився 1 лютого 1931 року в простій селянській родині в селі Бутка Уральської області (тепер – Свердловської області). У Свердловську (Єкатеринбурзі) майбутній президент працював в Обкомі Компартії, звідки його в Москву забрав Горбачов.

12 червня 1991 року Борис Єльцин був обраний президентом РРФСР, причому створення цієї посади він сам ініціював. Після Біловезької угоди, 25 грудня 1991 року РРФСР перетворився в Російську Федерацію, а 27 грудня Єльцин став відповідно Президентом РФ. Радянські Республіки відвалювалися від колишнього СРСР одна за одною («парад суверенітетів») і Борис Єльцин це заохочував, заявляючи: «Беріть стільки суверенітету, скільки зможете проковтнути» (правда, пізніше, це заява чомусь не торкнулася Чечні). Борис Миколайович у 1992 році здійснив ряд поїздок по закордонним країнам, хоча визнання Росії було передбачувано. 1 лютого 1992 року, під час радянсько-американської делегації було офіційно оголошено про закінчення «Холодної війни».

 

Коли відпочив від внутрішніх проблем у зарубіжних поїздках Єльцин повернувся в Москву, він виявив, що в країні настала криза. Президент зробив спробу масштабної економічної реформи, яку він розробив разом з новим главою уряду Єгором Гайдаром. Нова економічна політика отримала назву «шокова терапія». Пізніше навіть американські економісти заявляли, що в цій політиці було багато шоку і дуже мало терапії. Єльцин і Гайдар оголосили про вільну торгівлю, і звільнили ціни від держконтролю. При цьому ніяких противоинфляционных заходів вжито не було, і почалася гіперінфляція, яка вже на початку 1992 року перевищила 300% і продовжувала зростати.

 

У січні 1992 року була запущена програма передачі державної власності в приватні руки шляхом приватизації. Було випущено приватизаційні чеки, які отримали в народі назву «ваучери», які мали вартість 10 000 рублів (на той момент – близько 80 доларів США). За заявою організатора ідеї випуску ваучерів Анатолія Чубайса, незабаром за один ваучер кожен зможе придбати дві «Волги». У реальності, за ваучер незабаром можна було купити хіба що дві пляшки горілки. Виняток становили ті, хто, по щасливою випадковості, поміняв ваучер на акції якогось Газпрому (тоді рядового підприємства), і за такою ж щасливою випадковості не продав ці акції до 2007 року за декілька тисяч доларів (ці щасливчики стали мільйонерами, але таких – одиниці).

 

Наприкінці 1992 – початку 1993 року падаючий авторитет Президента і економічна криза починають переростати в новий, тепер вже політичний криза. Депутати Верховної Ради Російської Федерації роблять спробу оголошення імпічменту Президенту. Єльцин розпускає всіх депутатів, але розуміє, що настав час конституційної реформи, оскільки, відповідно до чинної Конституції СРСР, він прийшов до влади незаконно, в результаті перевороту, що депутати могли використовувати у подальшому проти нього.

 

Конституційна криза жовтня 1993 року (прозваний Жовтневим путчем) став набагато більш кривавою, ніж серпень 1991-го року.

 

Розробка Конституції йшла дуже важко. Крім безлічі протиріч у нових і старих нормах і законах (а за основу була взята Конституція РРФСР), було ще й безліч суперечок, розбіжностей і конфліктів серед представників законодавчої і виконавчої влади.

 

В результаті протистояння президента та компанії (Єльцин, Черномирдін) проти Верховної Ради і компанії (Хасбулатов, Руцькой) вилилося в збройне зіткнення біля Будинку Рад за участю танків і Омону, а також чималою кількістю пролитої крові, у тому числі громадянської. В результаті 12 грудня 1993 року відбулося всенародне голосування, в якому 58% громадян проголосували за проект нової Конституції. Всенародне голосування навмисно не називали референдумом, щоб обійти зволікання, пов’язані зі складним законом про референдум.

 

12 грудня оголошено державним святом – Днем Конституції (відповідно до указу Президента Російської Федерації), а також вважається вихідним днем.

 

У зовнішній політиці Єльцин продовжив поглиблення відносин з США та розвиток «дружніх» відносин із заходом.

 

3 січня 1993 року Борис Миколайович підписав російсько-американський договір про скорочення стратегічних наступальних озброєнь. Крім того, він доброзичливо поставився до вступу Польщі, а потім Чехії і Словаччини в НАТО. Північноатлантичний Альянс став поступово оточувати Росію, а Сполучені Штати остаточно стали єдиною наддержавою у світі. Єдиним вірним рішенням Єльцина в зовнішній політиці стало введення миротворчих військ в Югославію, що не дозволило НАТО остаточно знищити сербів. Однак дії миротворців були недостатньо рішучими і не змогли перешкодити розпаду Югославії і геноциду сербського населення в Белграді з боку хорватів і боснійських мусульман (природно, при підтримці США).

 

До 1994 року було завершено виведення російських військ з Німеччини (колишньої прорадянської НДР) та інших країн Східної Європи. Завершенням Росії, як ключовий сили на міжнародній арені, став її вступ до програми НАТО «Партнерство в ім’я світу» в червні 1994 року.

 

Перша чеченська війна.

 

Після розвалу СРСР в Чечено-Інгушської АРСР сепаратисти Джохара Дудаєва захопили місцевий Верховна Рада, розігнали керівництво і депутатів, причому голови Міськради викинули у вікно, а деяких інших перестріляли. Дудаєв проголосив незалежну Чеченську республіку під назвою Ічкерія.

 

Між іншим, соратник Єльцина того часу Руслан Хасбулатов підтримав переворот в Грозному і навіть відправив Дудаєву телеграму з привітаннями. Сам президент оголосив надзвичайний стан в Чечні і почав виведення військ звідти. Після цього він, здавалося, взагалі забув про цю республіці, як і про російських громадян, що залишилися на території Чечні (а їм довелося несолодко).

 

10 серпня 1994 року Дудаєв оголосив «священну війну» Росії, незважаючи на те, що продовжував (незрозуміло чому) отримувати від неї нафту і навіть дотації до бюджету республіки. У кращих традиціях середньовіччя бойовиків Шаміля Басаєва почали набіги на територію сусіднього Дагестану.

 

11 грудня 1994 року Єльцин, нарешті, видав указ про початок військової операції в Чечні. 19 грудня авіація завдала непродуманий бомбовий удар по Грозному, в ході якого загинуло багато мирних жителів. Таким же був непродуманим і подальший штурм, в ході якого загинули сотні російських солдатів.

 

До 6 лютого ослабіла російська армія взяла Грозний. Після розпаду Союзу, російський ВПК перебував у глибокому занепаді. Безліч озброєнь, техніки та військових заводів залишилося в колишніх союзних республіках (особливо в Україні), крім того, керівництво, поставлене Борисом Єльциним, залишало бажати кращого. Президент Росії також вів політику скорочення озброєнь і практично не спонсорував військову галузь.

 

Навесні 1995 року, після заняття руїн, які колись були столицею Чечні, Єльцин оголосив мораторій на застосування зброї, замість того, щоб добити бойовиків, які пішли в гори. В результаті такої політики, чеченські терористи здійснили низку терактів в Будьоновську, в Кизлярі, в Первомайську, в яких загинув не один десяток мирних громадян. За час мораторію бойовики встигли перегрупуватися, а до 6 серпня 1996 року навіть вибити федеральні війська з Грозного.

 

31 серпня 1996 року російські війська залишили Чечню, і були підписані Хасавюртовские угоди (сприйняті в народі як безглузді або навіть зрадницькі). Їх суть зводилася до наступного: Єльцин заморозив чеченський конфлікт і відклав вирішення проблеми на потім.

Посилання на основну публікацію