Блокада Ленінграда

Блокада Ленінграда сталася в кінці літа – початку осені 1941 року, в розпал розпочатої Великої вітчизняної війни. Місто виявилося повністю захоплений не тільки німецькими, фінськими та іспанськими військами, а й добровільними загонами з Італії та Північної Африки. Фашисти планували із захопленням Ленінграда дістатися до Москви. Блокадне положення тривало понад 870 днів (8 вересня 1941-27 січня 1944) і було прорвано 18 січня 1944 року.

До початку блокади в місті вже було мало продовольчих запасів і палива. Зв’язок із зовнішнім світом була практично перервана, так як німці перерізали залізничне сполучення з Москвою і взяли Шліссельбург. В результаті в Ленінграді розпочався масовий голод, який ще більше посилився після важкої зими. Проблеми відсутності їжі і опалення призвели до сотень тисяч смертей в перший же рік блокади. Більш того, на Ленінград в цей період було скинуто чимало бомб і велися запеклі кровопролитні бої. Сюди приїхав сам Г. К. Жуков, який наказав до останнього боротися за місто і захищати його. Боячись програти, Гітлер почав вести довготривалу облогу, щоб заморити населення голодом. А також він наказував нещадно бомбити і розстрілювати населення, з чим були згодні не всі німецькі воєначальники.

Мирне населення Ленінграда виявилося в дуже важкому становищі під час цієї блокади. В результаті багато жителів міста емігрували, але не всім це вдавалося. Особливо важкою вважається перша зима блокади, коли людям просто нічого було їсти, і вони вживали в їжу все що завгодно, лише б заглушити голод і вижити. Ще більш загострилася ситуація, коли з ладу вийшло міське водопостачання і людям довелося використовувати воду з каналів Неви. Жахливим випробуванням стало і відсутність опалення в люті морози. Незважаючи на всі позови, жителі брали участь в обороні свого міста, працювали на підприємствах і виготовляли військову техніку.

Незабаром людям стали видаватися хлібні пайки. За наказом бюро міськкому ВКП (б) і Ленгорисполкома були організовані спеціальні стаціонари з лікувальним харчуванням. У січні 1942 року були відкриті нові дитячі будинки. Більш спокійно проходили весна і літо 1942 року. В кінці березня в місто прибув партизанський обоз з продовольством. На той час противники вже не могли контролювати свої тили. Ця весна стала для багатьох рятівною. З приходом тепла і появою їжі скоротилася кількість вуличних смертей.

В результаті спроб відновити обстріл і атаку, німецьке командування зазнало невдачі. У цей період місто стало потужним укріпленим районом і мав понад 100 великих вузлів оборони. У 1943 році кількість повалених снарядів в рази зменшилася. В середині січня намітився прорив блокади Ленінграда. Був звільнений Шліссельбург, а південне узбережжя Ладозького озера було очищено від ворога. У пробитому коридорі все за 2-3 тижні звели автомобільну і залізну дороги, що прорвало блокадне кільце.

До кінця 1943 року радянські війська були готові до повної ліквідації блокади. 14 січня 1944 при підтримці Кронштадта почалася остання операція по звільненню міста. ДО 27 січня була повністю розгромлена 18-я німецька армія, а решта ворожі сили почали відступ. Блокада Ленінграда була офіційно знята. За роки цієї страшної і кровопролитної облоги за різними даними загинуло від 300 тисяч до 1,5 мільйона чоловік. 1 травня 1945 року Ленінград отримав звання міста-героя.

Посилання на основну публікацію