Блокада Ленінграда – коротка інформація

Облога міста на Неві розпочалася 8 вересня 1941, коли гітлерівці оточили нашу північну столицю і зімкнули кільце. З боку противника діяли об’єднані сили німецьких, іспанських ( «Блакитна дивізія») і фінських військ.

План Гітлера був такий: Ленінград було не тільки захопити, але і зруйнувати повністю. По-перше, воцаріння на цій території давало можливість Німеччині панувати по всьому Балтійського моря. Природно, в разі успіху був би знищений наш флот. По-друге, падіння Ленінграда мало величезне значення для зміцнення духу німецької армії і для здійснення спроби морального тиску на все населення Радянського Союзу: Ленінград завжди був другою столицею, тому, якби він потрапив руки ворога, духовні сили радянських воїнів могли виявитися зламаними. Після Ленінграда значно спрощувалася завдання розправи з Москвою.

Ленінград був абсолютно не готовий до облоги. Ніяких особливих запасів продовольства не було, так як місто забезпечувалося привізними продуктами. До того ж гітлерівці постійно здійснювали артобстріли, намагаючись потрапити в склади, де зберігалися борошно і цукор.

Для ленінградців почалася важка життя: вже в середині осені в місто прийшов страшний голод. Пайок для працюючих постійно зменшувався, в результаті дійшов до цифри 250 г хліба в день. Дітям і утриманцям належало і того менше – по 125 г. Що це був за хліб! Макуха, тирса, жолуді і пил, що залишилася від запасів борошна … Більше ніякої їжі.

Звичайно, на такому пайку люди вмирали масово. Абсолютно нормальним стало явище, коли людина повільно йшов по вулиці і раптом падав від виснаження. Проходив повз констатували смерть. Трупи прибирали своїми силами ті, хто ще міг якось пересуватися. Від голоду і його наслідків померли понад 630 тисяч осіб. Чимало загинуло при бомбардуваннях.

Дивно і незбагненно для нашого покоління: на такому харчуванні люди примудрялися не тільки вижити, але і працювати. Працювали заводи, випускаючи боєприпаси. Діяли школи, лікарні, не зачинялися театри. Діти і підлітки працювали нарівні з дорослими, навчалися гасити скинуті бомби. Чимало життів врятували 10-12 річні хлопчаки й дівчатка.

Єдиним засобом повідомлення з «великим світом» залишалася «Дорога життя» – тоненька артерія, по якій в місто надходила «кров»: харчування, медикаменти. По цій же дорозі евакуювали всіх, хто позбавлявся сил.

Кілька разів наші війська намагалися прорвати блокаду. Ще в 1941 р робилися спроби, які не увінчалися успіхом, так як сили противника були незмірно більше. І ось 18 січня 1943 – блокадне кільце прорвано! Місто підбадьорився. У жителів немов з’явилися нові сили. 27 січня 1944 блокада остаточно була знята.

Пережити те, що довелося пережити жителям блокадного Ленінграда, – це справжній подвиг. Про це необхідно пам’ятати всім нам. І розповісти наступним поколінням. Люди зобов’язані зберігати вічну пам’ять про ту страшну війну з усіма її жахами – щоб вона ніколи не повторилася.

Посилання на основну публікацію