Більшовики приходять до влади

Під гаслом «Вся влада Радам!» 3-4 липня у столиці відбулися масові збройні демонстрації. На допомогу демонстрантам прибутку матроси Кронштадта. Незважаючи на значну підтримку своїх позицій, Ленин не наважився закликати робітників і солдатів до повалення уряду – повної впевненості в перемозі в нього тоді ще не було.
Інакше була восени 1917 У Петроградському, Московському та ряді інших Совєтов більшовики посіли керівні позиції. У ході збройного повстання 24-25 жовтня озброєні загони створеного столичним Радою Військово-революційного комітету (ВРК) зайняли в місті ключові позиції. Створений з ініціативи помірних соціалістів Тимчасова рада Російської республіки (Предпарламент) був розігнаний, в Зимовому палаці арештовані члени уряду. Коаліційний політичний режим впав майже настільки ж легко, як у лютому – царський. Штурвал державного корабля перейшов до рук більшовиків. Їх перемога в столиці була беззастережною, 3 листопада владу Рад перемогла і в Москві. У провінції есери і меншовики подекуди зуміли вчинити опір, але на загальний хід подій це не вплинуло. Робочі підтримали більшовиків, навіть вождь меншовиків-інтернаціоналістів Л. Мартов був змушений визнати, що за більшовиками йде значної частини пролетаріату. Вирішальною умовою перемоги партії Леніна з’явилася участь солдатів у перевороті.
Заклик негайно покінчити з «імперіалістичної» війною знаходив підтримку на фронті, ще більшу популярність він придбав в тилових гарнізонах. Їх солдати не поспішали йти на фронт. Вони і стали головною опорою більшовиків у столиці і великих провінційних містах.
Восени 1917 ленінці опинилися на самому гребені хвилі народного невдоволення. Вони безпомилково скоординували свої гасла (мир – народам, земля – ​​селянам, влада – Радам) з тими настроями «стихійного більшовизму», якими були просякнуті маси. У свідомості революційних мас, які не замутненому тонкощами політичних доктрин, партія Леніна поставала чудотворцем, який виведе країну на дорогу щастя. До того ж РСДРП (б) була єдиною великою партією, неможливо скомпрометувала себе участю в послефевральскоі влади. Адже відразу після повернення на батьківщину Ленін заявив: «Ніякої підтримки Тимчасовому уряду!» Більшовики постійно критикували урядову політику, а самі не несли відповідальності за те, що відбувалося в країні.
Не надто налякало маси з’явилося в ході липневих подій повідомлення про те, що більшовики розвалюють фронт на гроші німецьких властей. Ідея захисту «революційної вітчизни» не викликала масового ентузіазму, та й саме обвинувачення не виглядало занадто доказовим, воно більше нагадувало політичну «підніжку».

Однією з причин перемоги партії більшовиків стала характерна для РСДРП (б) дисципліна, відсутність в її лавах серйозних внутрішніх протиріч. Група «помірних» більшовиків, які не вірили в можливість перемоги збройного повстання, була незначною. Авторитет її лідерів Л. Б. Каменєва і Г. Є. Зінов’єва не йшов ні в яке порівняння з популярністю В. І. Леніна. Його роль у перемозі РСДРП (б) переоцінити неможливо. Вождь більшовиків мав колосальну спрагою політичної влади, був найвизначнішим партійним лідером свого часу. Навіть у самих, здавалося б, програшних ситуаціях він міг повести партію за собою, переконати тих, хто сумнівається, «придушити» своїм авторитетом опонентів. Була в лавах більшовиків і ще одна сильна особистість – Л. Д. Троцький, обраний у вересні 1917 головою Петроградської Совета. Саме він, талановитий оратор і адміністратор, взяв на себе зміцнення «бойового духу» солдатів і робітників, а також організаційні питання жовтневого повстання.

Посилання на основну публікацію