Беовульф і дракон

Ось і знову прийшов час оповідь почати про героя Беовульфа. Він добув собі велику славу, борючись у землях князя Хродгара з Гренделем – злим велетнем, та з відьмою морською. Наостанок князь щедро обдарував Беовульфа міцним доспехом і славним мечем по імені Хрунтінг. Та злата відміряв за службу щедрою рукою.

Вернувся Беовульф на рідну сторону багатий і славний. Небагато впізнали його, коли стояв він на палубі свого корабля в багатьох обладунках, сяючих на сонці.

– Що за диво! – Говорили одні. – Корабель наш, а воїн на ньому нікому не відомий. З усього видно, пан, а не жалюгідний бранець.

Зраділи всі поверненню Беовульфа-переможця.

– Так повно! – Відповідали їм старі. – Беовульф здавна в княжому залі сидів на дальньому кінці лавки. Коль би вдома від нього толк був, не їздив би він за море. Та й багато ль добра від поневірянь по чужині?

Між тим корабель пристав, опустили сходні і на берег зійшов сам Беовульф. Виблискувала на сонці добра кольчуга, горіли червоним дорогоцінні камені на рукояті Хрунтінга. Йшов Беовульф, направо-ліворуч не кланявся, і натовп перед ним як вода розступався. За ним йшли п`ятнадцять його товаришів, несли подарунки багаті, золоте знамено, вели коней длінногрівих. Тут дозвільні базіки мови-то і прикусили.

Так йшов Беовульф прямо до княжого палацу. Князь Хігелак НЕ втерпів: сам з княгинею своєю і дружинниками на ганок вийшов зустрічати героя.

Підвів Беовульф легконогій коней, підніс меч та обладунок, що князь Хродгар зволив обрати з кращій своїй збройової. Схиливши коліно, вручив владиці золотий прапор. Княгині же передав князь Хродгар багате намисто.

Хігелак на подарунки не натішиться, прийняв Беовульфа милостиво. Посадив з собою поруч, розпитував. Беовульф відповідав прямо: дурного не приховував, славним не хизувався. Про своїх товаришів не забув Беовульф; кожному по честі воздав,

На честь героя задав князь Хігелак славний бенкет і бенкетував на радощах три дні і три ночі. На четвертий день закликав він до себе Беовульфа і мовив:

– Бачу, що я помилявся в тобі, Беовульф. Службу за морем ти справив відважно, хвалю! Послужи і рідній землі! Я відріжу тобі землі, наскільки за сім днів верхи об’їхати можна. Ти ж, коль гряне якась напасть, обіцяй на допомогу прийти, привести з собою три сотні воїнів. Тим ти свій обов’язок виконаєш як воїн і як дальній мій родич.

У відповідь на такі слова обіцявся Беовульф до самої смерті князю служити і цілував при цьому свій меч. Князь був задоволений. Милість свою він проявив не без наміру. «Колі сусіди мої зачують, що воїн такий у мене на службі, то нападати задумаються та світу запитають». – Так Хігелак думав, але помилився.

Правив країною гаутов. Були його землі з усіх боків оточені ворожими сусідами, що віднедавна почали тривожити його дужче. Але як пройшов слух про Беовульфа, вщухли самі боязкі, відступилися. Інші ж зачаїлися на час, поклявшись помститися колишньому своєму супротивнику.

Довго ль коротко, минуло три роки, як повернувся Беовульф із землі данів. Жив він у своїй землі, поживав, та добра наживав. Служив справно свою ратну службу. Ось раз в ночі прискакав до нього гонець в посічених обладунках і впав з сідла замертво. Підняли його, віднесли в будинок, відпоїли. Ледве відкрив посланець очі і побачив Беовульфа, мовив:

– Хвала Долі! Двох коней загнав я, Беовульф, поспішаючи до тебе з звісткою! Я привіз наказ від князя Хігелака поспішати до нього на поле лайливе. Два дні і ніч б’ється він з ворогами. З’явилися до нас вороги з півночі, напали віроломно, договір порушивши. Поспішай, Беовульф, на тебе вся надія!

Сказав так і дух випустив. Не став Беовульф довго збиратися; взяв меч, сів у сідло і поскакав зі своїми воїнами князю на виручку. Скаче ніч, скаче день, кінь під ним вже спотикається. А Беовульф його знай батогом охажівать, та примовляє: «Ах, ти, вовча сить, трав’яний мішок, що ж ти спотикаєшся! Лети, лети вперед! »

Ось вже чути дзвін мечів, бойовий клич. Тіснять противники князя Хігелака з соратниками, близька їхня перемога. Тріснув під ударом червоний княжий щит, подався назад … Закричав тут Беовульф не своїм голосом і кинувся в саму гущу битви.

То не вітер траву до землі хилить, то Хрунтінг, меч Беовульф, вражі голови зрубає. Прорвався Беовульф до князя, та пізно. Знайшов свою смерть Хігелак від меча ворожого. Обернувся тоді витязь до воїнів, скинув меч:

– Помститися, други, за смерть князя! Жоден ворог не піде живим!

Почули вороги такий клич і здригнулися. Сім ліг переслідував їх Беовульф. Нарешті покидали вони зброю і запросили пощади.

– Повертайтеся додому, та дітям і онукам своїм покарайте, що з Гаутами не воювати, а дружити слід, – сказав їм Беовульф. – Та щоб слово своє не забути, виплатите нам данину з кожної голови.

І з тими словами назад повернули. На полі битви знайшов він Хігелака, став біля тіла його на коліно:

Посилання на основну публікацію