1. Моя освіта – реферати, конспекти, доповіді
  2. Історія
  3. Азербайджан після розпаду СРСР

Азербайджан після розпаду СРСР

Азербайджан (Азербайджанська Республіка) — це держава в східному Закавказзі на узбережжі Каспійського моря.

Період політичних потрясінь

Після серпневих подій 1991 року ЗС Азербайджану прийняв Декларацію «Про відновлення державної незалежності Азербайджанської Республіки». Конституційний акт під назвою “Про державну незалежність Азербайджанської Республіки” був прийнятий 18 жовтня, заснувавши основи державного устрою суверенного Азербайджану. 29 грудня був проведений референдум про державну незалежність, на підтримку якої висловилося 99,58% учасників.

З розпадом СРСР вірмено-азербайджанський конфлікт, що тлів довгий час, переріс у війну. У ніч на 26 лютого 1992 вірменськими збройними формуваннями був зайнятий місто Ходжали. Після невдач армії Азербайджану в Нагірному Карабасі президент Муталібов під тиском опозиції подав у відставку. 9 травня вірменською стороною була взята Шуша. Після її падіння прихильниками Муталібова був організований мітинг з вимогами відновити його на посаді президента.

На сесії Верховної Ради 14 травня за відновлення А. Муталібова на посаді президента проголосували 219 з 250 депутатів (опозиція в залі була відсутня). У відповідь прихильники опозиції почали проводити мітинги біля будівлі НФА. Вранці 15 травня Народний фронт висунув Муталібову ультиматум з вимогою піти з поста президента до 15:00. Із закінченням цього терміну опозиція почала марш до резиденції президента і незабаром взяла владу в місті в свої руки. До 9 години вечора президентський палац був зайнятий, проте глави держави там не було. Муталібов покинув країну, полетівши до Москви. 18 травня на сесії ВСА виконуючим обов’язки президента став І. Гамбар.

На президентських виборах в Азербайджані 7 червня 1992 перемогу здобув Абульфаз Ельчібей, набравши 59,4% голосів. Азербайджанські війська 12 червня розгорнули наступ, відновивши контроль над Шаумяновским районом і частиною Аскеранському і Мардакертського районів. 24 Жовтня Народний фронт Азербайджану спробував провести переворот в Нахічеванській Автономній Республіці, захопивши будівлі МВС і телецентру в Нахічевані. Однак після ультиматуму, пред’явленого керівником автономії Гейдаром Алієвим, прихильники НФА залишили будівлю МВС. Взимку 1992-1993 років на фронті знову стався перелом на користь вірменської сторони. До кінця лютого 1993 противнику вдалося опанувати Сарсангскім водосховищем, а на початку квітня упав Кельбаджар.

Військово-політична криза

Російська армія 28 травня 1993 пішла з Гянджі, а залишена зброя дісталося загону полковника Сурета Гусейнова. Урядові війська 4 червня розпочали операцію “Тайфун” з роззброєння полковника. Бійці Гусейнова взяли в полон генпрокурора І. Ширінова, а 10 Червня його підрозділи почали рух на Баку. В умовах політичної кризи Ельчібей запросив в Баку Гейдара Алієва, запропонувавши йому пост прем’єр-міністра.

Міллі меджліс — це однопалатний парламент, який здійснює в Азербайджанській Республіці законодавчу владу.

Переговори з С. Гусейновим не мали результату. 15 червня Міллі Меджліс обрав Алієва головою. У ніч на 18 червня Ельчибей полетів у Нахічевань і оселився в рідному селі Келеки. Міллі Меджліс 25 червня проголосував за позбавлення його президентських повноважень і їх передачу голові парламенту. Однак це рішення не відповідало Конституції, тому парламентарії питання про довіру президенту винесли на всенародний референдум.

Країна занурювалася в кризу, що загрожувала перерости в громадянську війну. 21 червня полковник армії Азербайджану А. Гумматов проголосив Талиш-Муганську Автономну Республіку на території 7 районів. Гумматов вимагав відставці в. о. президента Г. Алієва і повернення екс-президента А. Муталібова. Його виступ не отримало підтримки талишської населення, і самопроголошена республіка впала через два місяці. Ускладнилася обстановка на фронті. 27 червня вірменські збройні формування взяли Мардакерт, а 23 липня – Агдам. 20 серпня був узятий райцентр Джебраил, а 22 — Фізулі. На цьому тлі 28 серпня пройшов референдум про довіру А. Эльчибею, на якому за відставку Ельчібея висловилося 97,5 % громадян країни. 31 Серпня вірменськими військами був узятий райцентр Кубатли.

Президентство Гейдара Алієва

На минулих 3 жовтня президентських виборах переміг колишній перший секретар ЦК Компартії АРСР Г. Алієв, який набрав 98,8% голосів. Обстановка на фронті продовжувала бути важкою. Азербайджан втратив Горадіз і Зангелан. Наприкінці грудня азербайджанські війська почали наступ і повернули частину Фізулінського району і Горадіз. 6 травня представники Вірменії, Азербайджану і НКР в Бішкеку підписали за посередництва Росії угоду про припинення вогню, що набула чинності 12 травня. В результаті військових дій Азербайджан втратив:

  • територію НКАО;
  • частина Казахського району;
  • анклави на території Вірменії;
  • сім районів навколо Нагірного Карабаху.

Припинення військових дій дозволило Азербайджану укласти контракт з найбільшими нафтогазовими корпораціям на розробку родовищ в азербайджанському секторі Каспію. Угода відіграла значну роль у розвитку промисловості країни. Але через кілька днів внутрішньополітична ситуація знову загострилася. У ніч на 30 вересня в Баку були вбиті близькі соратники президента — віце-спікер парламенту А. Джалілов і начальник особливого управління при президентові Ш. Рагімов. За підозрою в цих вбивствах були затримані співробітники ОПОН. Того ж дня група ОПОН захопила будівлю Генеральної прокуратури і 40 заручників, включаючи генпрокурора Алі Омарова. Вони висунули вимоги:

  • відставка глави МВС, генпрокурора і голови парламенту;
  • звільнення співробітників ОПОН;
  • скликання надзвичайної сесії парламенту.

Гейдар Алієв ввів надзвичайний стан на два місяці і виступив по телебаченню, закликаючи бійців ОПОНа скласти зброю. Також він звинуватив прем’єр-міністра С. Гусейнова і командира ОПОН в організації державного перевороту. 5 жовтня в Гянджу увійшли урядові війська для «відновлення порядку». Гусейнов відкинув звинувачення в організації заворушень. Однак Міллі Меджліс 7 жовтня прийняв його відставку і незабаром Гусейнов покинув країну.

Внаслідок Нагірно-карабаського конфлікту Азербайджан перебував у стані політичної нестабільності. Радикально ситуація змінилася після обрання президентом країни Алієва. Припинення військових дій дозволило йому зосередитися на відновленні економіки, зокрема на проведення земельної реформи. В грудні 1994 — березні 1995 року були створені комісії для формування принципів аграрної реформи. Комісіями було створено три закони щодо реструктуризації господарств у 1995-1996 роках. Загальні принципи були викладені в прийнятій в листопаді 1995 року Конституції країни. Нова конституція скасовувала монополію держави на землю і визнала право приватної власності на рухоме і нерухоме майно. Нова конституція зафіксувала перехід до ринкової економіки.

Політичний режим Гейдара Алієва характеризується як авторитарний, диктаторський і репресивний.

При Р. Алієва почав складатися його культ особистості, остаточно сформувався в правління його сина Ільхама Алієва.

Президентство Ільхама Алієва

У 2003 році на президентських виборах переміг І. Алієв, який набрав 79,46% голосів. Опозиція не визнала результати виборів. Понад 3 тисячі прихильників лідера партії Мусават Іси Гамбара рушили до центральної площі столиці Азадлиг. Прибув полк внутрішніх військ вступив з ними в сутичку. Алієв, прийшовши до влади, позбувся старої еліти. У жовтні 2005 року у зв’язку зі спробою державного перевороту було заарештовано 12 осіб, в число яких потрапили міністр економічного розвитку Ф. Алієв, міністр фінансів Ф. Юсифов, міністр охорони здоров’я А. Інсанов, президент держконцерну» Азерхімія ” Ф. Садигов і президент Академії наук Е. Салаєв.

Під час президентського терміну І. Алієва були запущені Основні експортні трубопроводи: Баку — Тбілісі — Джейхан і Баку — Тбілісі — Ерзурум. В результаті енергетичних проектів Азербайджан пройшов шлях успішних соціально-економічних змін.

Президентство І. Алієва також відзначено придушенням в Азербайджані громадянських свобод і корупцією. “Центр з дослідження корупції та організованої злочинності» у 2012 році назвав І. Алієва корупціонером року.

ПОДІЛИТИСЯ: