Арабський халіфат в другій половині VII-X ст.

Засновнику династії Омейядів (661-750) Муавии вдалося зробити владу халіфів спадковою.Столицею халіфату став сірійське місто Дамаск. Після закінчення смути арабські завоювання продовжилися. Були здійснені походи в Індію, Середню Азію і на захід Північної Африки. Араби не раз брали в облогу Константинополь, але взяти його не змогли. На Заході на початку VIII ст. мусульманська армія переправилася через Гібралтарську протоку на Піренейський півострів і, розгромивши військо Вестготского королівства, захопила більшу частину Іспанії. Потім араби вторглися в межі Франкської держави, але були зупинені майордомом Карлом Мартеллом в битві при Пуатьє (732). Мусульмани зміцнилися на Піренейському півострові, створивши там в 929 р могутній Кордовський халіфат, і продовжили тіснити християн в Північній Африці. Виник великий світ ісламу (ісламська цивілізація).
Вершини могутності Арабський халіфат досяг у VIII ст. Всі завойовані землі араби оголосили власністю мусульманської громади, а місцеве населення, що жило на цих землях, повинно було платити поземельний податок. Спочатку араби не примушували християн, іудеїв і зороастрійців (прихильників стародавньої релігії Ірану) приймати іслам; їм дозволялося жити за законами своєї віри, виплачуючи особливу подушнуподати. Але до поган мусульмани ставилися вкрай нетерпимо. Люди, що прийняли іслам, звільнялися від податків. На відміну від інших підданих халіфа, мусульмани жертвували лише милостиню на користь бідних.
У середині VIII ст. в результаті повстання, що призвів до повалення Омейядів, до влади в халіфаті прийшла династія Аббасидів (750-1258), яка привернула до управління державою не тільки арабів, але і мусульман інших національностей. У цей період виник розгалужений чиновницький апарат, а ісламська держава все більше стало нагадувати східну державу з необмеженою владою правителя. Нова столиця халіфату Аббасидів – Багдад – перетворилася на один з найбільших міст світу з півмільйонним населенням.
У IX ст. влада багдадських халіфів стала поступово слабшати. Заколоти знаті і народні повстання підточували сили держави, і його територія невблаганно зменшувалась. У Х ст. халіф втратив світську владу, залишившись лише духовним главою мусульман-сунітів. Арабський халіфат розпався на незалежні ісламські держави – найчастіше це були вкрай неміцні й недовговічні освіти, межі яких залежали від успішності і сили очолювали їх султанів і емірів.

Посилання на основну публікацію