Античні міста Північного Причорномор’я

І в Європі, і в Азії розвинені цивілізації, засновані на землеробстві та передових культурних досягненнях, сусідили з миром варварів. Стародавні греки і римляни вважали варварами всі інші народи, особливо не мали державності. Термін «варвар» у науковій лексиці, на відміну від побутової, де він позначає людини відсталого, ворожого культурі, не є негативною характеристикою. Протягом всієї історії Стародавнього світу варварські народи наступали на перспективні для грабежу і розселення цивілізовані країни. У свою чергу фінікійці, елліни, римляни засновували свої колонії на територіях, де жили варвари.
Вже в VI ст. до н. е. давньогрецькі колонії облямовували все узбережжя Чорного моря. Колонії створювалися не тільки як торгові факторії, а й як нові землеробські та ремісничі поселення. Незабаром вони перетворилися в самостійні поліси. На березі Бузько-Дніпровського затоки, на стику морський і річковий торгівлі, була заснована Ольвія, від якої вів сухопутний торговий шлях до Танаїсу в гирлі Дону; на Керченському півострові виник Пантікапей, що став столицею Боспорського царства (його володіння охоплювали кримське узбережжя до Феодосії, Таманський півострів з Фанагорії і Горгіппія). На землях таврів, які займали узбережжі гірського Криму, греки-колоністи заснували Херсонес Таврійський (в межах сучасного Севастополя), який поширив владу на узбережжі Західного Криму. Херсонес, на відміну від Боспору, мав республіканське політичний устрій. Багато міст Північного Причорномор’я чеканили свою монету, а також вели торгівлю як власними товарами, так і посередницьку – між Грецією, південними причорноморськими містами, з одного боку, і населенням східноєвропейських степів – з іншого.

На Керченському півострові та навколо Херсонеса зводилися садиби, де вирощувалися зернові і виноград. До теперішнього часу тут збереглися кам’яні давильни для приготування виноградного сусла (обпресувати соку) і глибокі Рибозасольні ями-цистерни. Садиби, часто добре укріплені, відділялися один від одного кам’яними огорожами.
Міста будувалися за загальним давньогрецького зразком: з акрополем, центральною площею, головною вулицею, що перетинала місто з кінця в кінець, храмами та громадськими будівлями, амфітеатрами, термами, ринками і ремісничими кварталами. Будинки багатих городян прикрашалися мозаїкою, розписом і скульптурами. На центральній площі виставлялися мармурові плити з викарбуваними на них державними постановами. У Херсонесі, як і в більшості давньогрецьких полісів, вони починалися словами: «Постановив Рада та Народ …», так як верховна влада в полісі належала міській раді та народним зборам. Міста Причорномор’я копіювали загальний давньогрецький полісний устрій.

Бути громадянином поліса вважалося великою честю. У свою чергу місто цінував і відзначав заслуги громадян – особливо відзначилися ставили статуї і мармурові плити з перерахуванням займаних державних посад і діянь на користь міста. Кожне вказівку на заслугу вписувалося в рельєфний лавровий вінок на пам’ятній плиті.
У середині I ст. до н. е. античні міста Причорномор’я стали північно-східній периферією римської держави і проіснували до III-IV ст. н. е., пав під ударами готів і гунів. Деякі з них були відомі як великі торгово-ремісничі центри і в епоху Середньовіччя (Херсонес, Боспор на місці Пантікапея, Феодосія).

Посилання на основну публікацію