Англія в період раннього Середньовіччя

На території Британії, завойованої англосаксами у період з другої половини V до початку VII ст. утворилося кілька варварських англосаксонських королівств: Кент – на крайньому південному сході, заснований ютами; Вессекс і Суссекс – у південній та південно-східній частині острова, засновані саксами; Східна Англія – ​​на сході; Нортумбрия – на півночі і Мерсия – в центрі країни, засновані головним чином англами. Деяка частина кельтського населення Британії, що уникла винищування, злилася із завойовниками – германцями. Так кельтський елемент увійшов до етнічний склад англійського народу.
Основну масу населення аж до IX ст. становили вільні селяни-общинники – Керлі, які володіли досить великими ділянками землі – гайдами, що теж передбачало наявність великих патріархальних сімей. Остання обставина затримувало виникнення в Англії вільно відчужуваної земельної власності типу франкського аллода. Розпорядження наділом обмежувалося правами всіх членів великої родини. Пізніше таке великосімейних володіння, засноване на звичайному громадському праві, стало називатися фольклендом (народна земля). Таку землю не можна було заповідати, продавати, передавати по жіночій лінії. Керлі VI-VII ст. володіли повноправності, мали право брати участь у народних зборах, самоврядуванні, мати зброю і складали основу військового ополчення англосаксонських королівств.
Проте вже ранні англосаксонські правди свідчать про наявність в суспільстві соціального розшарування. Крім основної маси Керлі в них згадуються родова знать – ерли, пізніше королівські дружинники – «гезіт», життя яких була захищена більш високим вергельдом, а також раби і напіввільні люди – лети і Уїлі (так називалися завойовані англосаксами кельти-уельсці). Ці нижчі категорії населення сиділи вже на чужій землі, платили своїм панам натуральний оброк, а іноді і працювали на них.
З кінця VII ст. в англосаксонських державах починається процес феодалізації. Відбувається зростання майнової нерівності серед Керлі, які змушують тих, хто збіднів, брати землю у багатших людей, шукати їх заступництва. Однак головним засобом феодалізації в Англії цих століть було зародження феодальної власності в результаті масових королівських жалований дружинникам і церковним установам землі або частіше права збирати з певних ділянок королівських володінь побори, т. Е. Тримати її в якості «годування». Такі пожалування оформлялися грамотами, а земля, доходи від якої передавалися кому-небудь, називалися «бокленд». З появою бокленд в Англії виникає велике феодальне землеволодіння, т. К. Зазвичай право отримання доходів з подарованої землі незабаром перетворювалося на право вільно відчужується власності на неї, а люди, що жили на цій землі, поступово ставали залежними від власника бокленд, хоча і зберігали ще довго особисту свободу. Великі землевласники, залежно від яких втягувалися збіднілі і розорилися Керлі, називалися глафордами (пізніша форма – «лорд», що відповідало поняттю «сеньйор», «пан»).
Головну роль у цьому процесі до IX-X ст. грала королівська влада. Всіляко сприяла процесу феодалізації і церква. Християнізація англосаксів почалася в 597 р в Кенті і затягнулася до кінця VII ст. в силу неодноразових проявів язичництва, особливо в Мерсии і Нортумбрії. Християнська церква зміцнювала свої позиції, а також королівську владу і групувати навколо неї землевласницьку знати. Королі в свою чергу щедро обдаровували єпископів і монастирі бокленд, підкоряли їх влади селянське населення. Тому поширення християнства довго викликало протест вільного англосаксонського селянства. У момент утворення в ході завоювання Англії англосаксонські королівства відрізнялися великою архаїчністю і довгий час зберігали пережитки політичного ладу військової демократії. Король виступав у них в VI-VII ст. скоріше як племінний вождь, ніж як носій державності. Велику роль грали органи місцевого, вже в основному територіального управління – народні збори округів, що складалися з кількох поселень. Пізніше ці округи стали об’єднуватися в сотні, в яких збираються сотні збори всіх вільних жителів цих територій. Ще більш великі територіальні одиниці з початку IX ст. становили графства – Скіри або Шайр в кожному королівстві, які теж мали свої народні збори – марнотрати і гемоти.
Однак з розвитком феодальних відносин, зокрема глафордата, в народних зборах на рівні общинних сходів, сотень і графств вирішальна роль переходила до великих землевласників, глафорда і їх прикажчикам, прості ж Керлі поступово втрачали свій вплив.
З кінця VIII ст., Особливо ж з початку IX ст. почалися спустошливі норманнские набіги на Англію, датські – на Східну Англію і норвезькі – на її північно-західні області. Для боротьби з небезпечним ворогом доводилося об’єднувати зусилля всіх королівств, і Вессекс, який менш інших піддавався нападам ззовні, став природним центром опору завойовникам. В об’єднаній державі помітну політичну роль став грати новий орган – «рада мудрих» («уитенагемот»), що складався з найбільш могутніх великих землевласників королівства.
Просування датчан було призупинено в правління Альфреда Великого, який почав зміцнювати військові сили англосаксів, спираючись, з одного боку, на піше селянське ополчення (Фрід), з іншого – на створене ним кінне важкоозброєні військо дрібнопомісних землевласників. Альфред побудував також великий флот і сильні прикордонні укріплення. Він змусив датчан укласти договір про поділ Англії на дві частини: південно-західну в центрі з Уессекса і північно-східну «область датського права» (Денло), що залишилася в руках данців. Альфред зібрав і видав всі старі англосаксонські закони у вигляді єдиного зводу, доповнивши їх новими королівськими постановами. Ця «Правда короля Альфреда» відображала вже розвиток в країні феодальних порядків і закріпила їх до вигоди складається панівного класу. У другій половині X ст. король Едгар ліквідував самостійність області Денло і знову об’єднав всю територію Англії в єдину державу.
До середини XI ст. Англія була значною мірою феодалізіровавшемся. Однак процес феодалізації ні ще завершений: поряд з феодальними вотчинами зберігалося ще багато вільних громад і навіть вільних селян-власників, які відігравали помітну роль в органах самоврядування та у війську. В кінці X ст. датські королі, які об’єднували до цього часу під своєю владою не тільки Данію, а й південну частину Скандинавського півострова, відновили набіги на Англію верб 1016 встановили там свою владу. Король Кнут був одночасно королем Англії, Данії і Норвегії. Прагнучи знайти опору в особі великих англосаксонських землевласників, він підтверджував багато з присвоєних їм прав і привілеїв. Датське панування в Англії не було міцним. Після смерті Кнута Датського держава розпалася, і на англійський престол вступив представник старої англосаксонської династії Едуард на прізвисько Сповідник.

Посилання на основну публікацію