Аграрна реформа Столипіна

Програма модернізації російського села, теоретично розроблена С.Ю. Вітте, на практиці реалізовувалася Петра Аркадійовича Столипіна (міністр внутрішніх справ з квітня, голова Ради міністрів з липня 1906).

Ця програма була розрахована на 20 років. Передбачалося вирішити цілий комплекс назрілих соціально-економічних проблем села: створити селянські господарства, відповідні капіталістичному шляху розвитку Росії; захистити економічно перспективні (заможні) господарства від впливу громади, соромляться господарську активність підприємливих верств села; зменшити аграрну перенаселеність центральних губерній за рахунок організованого масового переселення малоземельних селян до Сибіру та на Далекий Схід; почати процес перетворення землі на об’єкт купівлі-продажу; включити потоки фінансового капіталу в економічний розвиток села.

Одночасно Столипін вважав, що буде вирішена і соціальна проблема: селяни перестануть бунтувати, міцні капіталістичні господарства (власники землі) стануть опорою уряду, а значить, і самодержавству.

Початком аграрної реформи став указ від 9 листопада 1906, який заохочував вихід селян з общини П.А. Столипін для створення на закріпленій за ними землі отруб-

ного, або хутірського, господарства. У першому випадку селянин залишався жити в селі, в другому переселявся на хутір. Вважалося, що ефективність виробництва в приватному господарстві буде вище, ніж при общинному землекористуванні. Потім з’явився закон від 14 червня 1910, передбачав обов’язковість ліквідації громади там, де з 1863 р не проходили переділи землі.

Почалася організація масового переселення селян за Урал. Переселенці звільнялися на кілька років від податків, отримували у власність землю (15 га на главу сім’ї та 45 га на інших членів сім’ї) і грошову допомогу – 200 рублів на сім’ю.

Реформа дала потужний імпульс розвитку сільського господарства. За 10 років до Сибіру переселилися близько 3 млн чоловік, але близько 18% повернулося назад. З громади виділилися 25% господарств. Посівні площі в Сибіру розширилися в два рази. Виросла врожайність хлібів. Обсяг експорту хліба збільшився майже наполовину.

Найяскравіше досягнення цього періоду – зліт кооперативного руху. До 1914 р кредитна кооперація охопила близько 25% селян-домохозяев. Вона сприяла розширенню селянського землекористування, впровадження прогресивних форм господарювання, механізації виробництва. У заможних господарствах з’явилися перші трактори і комбайни. Поступово змінювалася і життя селянина. У селі гасова лампа стала заміняти древню лучину і свічки.

Однак реформа мала й серйозні вади. Головний її порок – у збереженні поміщицького землеволодіння і несумісності його з справжнім економічним прогресом в селі. Реформа виявилася занадто запізнілою, оскільки у країни не було 20 років, на які розраховував Столипін; в результаті царизм не встиг створити собі опору в селі з селян, які є підприємливими власниками землі. Перешкоджала реформі вікова селянська общинна психологія. У селі наростав конфлікт між общинниками і відрубників. Нерідко селяни-общинники пускали «червоного півня», спалюючи будинки отрубников. У селі Волотово Лебедянського повіту Тамбовської губернії конфлікт переріс у криваву драму. У травні 1910 в село приїхали землеміри, але селяни зігнали їх з поля, не даючи проводити межові роботи. Селянки били отрубников, розбивали вікна в будинках виделенцев. Місцева влада викликали поліцію і стражників. У селі наростав бунт. Селяни кричали, що не дадуть різати відруби: «Нехай усіх нас перестріляють і дітей наших!» Коли поліція намагалася заарештувати призвідників бунту, в представників влади полетіло каміння. У відповідь пролунали три залпи по селянам. Було вбито 6 і поранено 10 селян. До серпня землевпорядні роботи в селі проводилися під охороною вартових.

Реформа не була завершена. Після вбивства П.А. Столипіна в 1911 р вона не отримала належного розвитку, в роки Першої світової війни практично зупинилася, а влітку 1917 була офіційно скасована.

Посилання на основну публікацію