Вишиванка

З вечора тривожно аж до ранку
Вишивана дівчина вишиванку.
Що тоненька голочка для Сорочок,
А ще тоншій в дівчини голосочок.
Вишивана дівчина, Вишивана,
На полотно білеє душу слала …

Здавалося б, ниточка до ниточки, раз-два голкою, сидить собі жінка, молода або стара, не важливо, і тихенько вишиває. День добігає кінця, вже позаду домашні турботи, чоловік нагодований, діти сплять. Можна нарешті сісти собі в куточку хати і повишівать. Звичайна жіноча робота. Звичайна чи що? Адже подивишся потім на те, що сотворили жіночі руки, з’єднавши разом кольорову нитку і білу тканину, і розумієш – це диво. І подумаєш: «Господи, навіщо себе мучать ці дівчатка-фотомоделі, на що витрачають своє життя всі ці модельєри, навіщо люди витрачають шалені гроші на всі ці нібито модні ганчірки? ..» І це не перебільшення, мовляв, що б не було, а наше краще за всіх, немає. Кажуть, що за кордоном поява людини в українській сорочці, розшитій традиційним орнаментом, іноді справляє прямо-таки «нервово-паралітичну» дію, захоплення і здивування одночасно. Дійсно, вишиванка – це візитна картка України, своєрідне вираження її краси – непомітною, що не дуже яскравою, але прекрасної. Ось, наприклад, виступала одного разу в Токіо капела українських бандуристів. Добре виступала, проте ж не знаходили українські мелодії відгуку у японського слухача, відчувалося, що виховані японці слухають музику не тому, що вона їм подобається, а тільки лише через повагу до приїхали за тридев’ять земель артистам. І тоді відомий японський композитор і диригент Гоо Китагава, який вів цей концерт, вийшов за лаштунки, надів подаровану кимось з українців розкішно вишиту сорочку і повернувся на сцену, щоб оголосити наступний номер. І тут сталося диво. Побачивши свого співвітчизника в сорочці, публіка встала і зааплодувала. Немов за помахом чарівної палички, глядачі змінили своє ставлення до виступу українських артистів, і надалі концерт пройшов на ура. А наприклад, популярний нині бразильський письменник Паоло Коельо під час свого візиту в Україну прямо-таки закохався в українські вишиванки. «Коли я надягаю цю сорочку, то відчуваю, що Україна навколо мене», – сказав він на прес-конференції. І таких прикладів можна навести не один і не два – сотні …
Коли ж з’явилася перша вишита сорочка? Тут ми зробимо невеликий «ліричний» відступ. Отже, у нас є 100 символів України – історичних особистостей, предметів і об’єктів. Значна частина з них має цілком конкретну дату народження, тоді-то народився такий-то знаменитий чоловік, було побудовано чи інша будівля, вперше прозвучала пісня чи був показаний фільм. Тут все ясно і зрозуміло. В іншої частини описуваних символів дата появи на світ дещо розмита в часі. Там історики сумніваються, тут архівні документи суперечать один одному – от і не ясно, коли ж точно з’явився той чи інший об’єкт. Але все-таки в даному випадку можна говорити про якісь часові рамки. А ось у третій частині символів немає дати народження. Немає і все. Ось так само і у випадку з традиційною українською сорочкою. Чи можна сказати хоча б приблизно, коли вона з’явилася? На жаль немає. Але вона з’явилася і стала символом України. І тому наш обов’язок розповісти про це чудо.
Що малював наш далекий предок, коли довгими первісними вечорами перечікував негоду, сидячи в печері? Та загалом те, що бачив навколо. Рослини, тварин, навколишній світ, врешті-решт, себе коханого і хороброго, що кидає спис у якого-небудь великого і страшного звіра. Минали роки, століття і тисячоліття, а людина продовжувала малювати. Поступово малюнки ускладнювалися, людина стала зображати не тільки конкретні об’єкти, а й орнаменти, різні візерунки, малюнки набували все більш символічний зміст.
З плином часу перетворилася і одяг. Людина міняв шкури тварин на ткані речі, спочатку грубі, а потім все більш досконалі. Одного разу хтось, взявши шматок тканини, склав його вдвічі, вирізав горловину, Прітачать рукава – і так вийшла перша сорочка. З часом способи виготовлення сорочок удосконалювалися, ставали все більш різноманітними.
Звичайно, навряд чи вишита сорочка мала б таке важливе значення в житті народу, якби просто була утилітарною річчю, лише предметом одягу і більш нічим. У когось, хто ледве-ледве зводив кінці з кінцями, була всього одна сорочка, ау багатьох наречених ще до весілля в гардеробі налічувалося до п’ятдесяти. Як кажуть, на всі випадки життя, від весілля до похоронів. Але в кожному разі сорочку берегли як зіницю ока, адже була вона не просто річчю, а якимось почасти навіть містичним і магічним предметом, оберегом, який охороняв людину від бід і негараздів. Недарма з сорочками пов’язана велика кількість різноманітних прикмет.
Залучення, так би мовити, до «культу» сорочки починалося з самого дитинства. Першу сорочку дитині шили з тканини, якою хресні батьки обвівали свічки під час обряду хрещення немовляти. Таким чином новонародженого «долучали до царства Христа». І надалі сорочка супроводжувала людині на всьому його життєвому шляху, була невід’ємною частиною обрядів, що супроводжували всі головні події в житті. Наприклад, було прийнято, щоб наречена за день до весілля дарувала сорочки нареченому, майбутньому свекру і свекрухи. Сорочку, яка призначалася матері нареченого, потрібно було перед вишивкою відбілити в солоній воді, «щоб сльози не текли». Весільні сорочки надягали тільки раз у житті, їх берегли до самої смерті, щоб, як казали, «в якій сорочці вінчатися, в такій і кінчатися».
Вважалося, що прилягає до тіла сорочка є провідником магічної сили, якою володіє кожна людина. І значить, вона береже людину від нечистої сили. Були й особливі прикмети, що супроводжували процес появи сорочки на світло. Наприклад, вважали, що найкраще шити сорочку в четвер, тому що це самий благополучний день тижня. Також вважалося, що жіночі сорочки найкраще прясти з льону або конопель, оскільки ці рослини містять ефірні масла, які захищають утробу матері і відображають зло, яке прагне дістати ще не народженого немовляти. Сушівшуюся на вулиці сорочку перед заходом сонця обов’язково знімали, щоб у неї не вселився злий дух. І була ще одна, дуже важлива прикмета – малюнок сорочки, візерунок і орнамент копіювати не можна ні в якому разі. Інакше чекає тоді людину чужа доля.
Природно, що техніка вишивки, характер і стиль малюнків, якими майстрині прикрашають свої творіння, різняться залежно від регіону, де зроблена сорочка. Наприклад, волинські візерунки відрізняються простотою і чіткістю, але при цьому одночасно вишукані і дуже колоритні. Особливістю полтавських сорочок є використання вишивки гладдю, яка виконується білою ниткою. Застосування для вишивки білої нитки характерно і для Чернігівської області. На Київщині популярні стилізовані зображення рослин – жита, хмелю, винограду. Галицькі умеліци воліють прикрашати свої вироби різними різнобарвними вставками …
На закінчення дозволимо собі дати шановному читачеві одна порада. Точніше, навіть не порада, а побажання. Якщо ви вважаєте себе справжнім українцем, українцем не по паспорту, а, як кажуть, за станом душі, і якщо у вас ще немає вишитої руками майстринь сорочки, то обов’язково її придбайте. Якщо ж сорочка, хоча б одна, у вас вже є, не соромтеся носити її. Така краса не повинна висіти десь в дальньому кутку шафи. Носіть сорочку і посміхайтеся людям. І тоді всі зрозуміють, що ви – дійсно справжній українець …

Посилання на основну публікацію