✅Українське національне відродження 19 століття

Основна риса української історії XIX ст. – це національне відродження України, під яким розуміють:

  • формування української національної свідомості;
  • зростання інтересу до української мови, історії, культури;
  • активізацію зв’язків між західними і східними українцями, їх національну інтеграцію;
  • розгортання українського національно-визвольного руху.

Причини активізації національних процесів в Україні:

  1. Політика російського та австрійського урядів щодо України.
  2. Росія і Австро-Угорщина проводили політику національного гноблення, всіляко намагалися перешкодити формуванню української нації, розвитку української культури.
  3. Були живі в пам’яті українців славні традиції національно-визвольної боротьби в козацькі часи. Національне відродження XIX ст. стало продовженням тих традицій в нових умовах, з іншим змістом і в інших формах.
  4. Формування та збільшення кількості української інтелігенції, яка виступала ініціатором і організатором національно- визвольного руху. Української інтелігенції першої пол. XIX ст. належить історична заслуга у відновленні національної свідомості народу.
  5. Вплив ідей Великої Французької революції кінця XVIII ст. Вітчизняної війни 1812 р і зарубіжні походи 1813, учасники яких побачили переваги європейських форм суспільного і державного ладу.

Українці в загальноросійському визвольному русі

В Україні як складової частини Російської імперії поруч з українським національно-визвольним рухом розгорталося і загальноросійський революційний рух.

Діяльність декабристів:

У 20-ті р XIX ст. в Україні ґрунтуються таємні декабристські організації:

  • “Південне товариство” (1821-1825 рр.) З центром у Тульчині, очолюване полковником П. Пестелем.
  • “Товариство об’єднаних слов’ян” у Новограді-Волинському (1823-1825 рр.) На чолі з офіцерами братами Борисовими.

Членами декабристських організацій були переважно російські дворяни, офіцери, діячі літератури. Основні вимоги – ліквідація самодержавства і кріпосного права.

Серед декабристів не було єдності щодо вирішення національного питання. “Південне товариство” виступало за “єдину і неподільну” Росію, не визнаючи за українським та іншими народами Російської імперії права на самовизначення, “Товариство об’єднаних слов’ян” передбачало освіту федерації слов’янських народів, однак воно не розглядало Україну об’єктом цього федеративного союзу. Після невдалого повстання в грудні 1825 р, декабристські організації були розгромлені.

Наступним етапом загальноросійського революційного руху стала діяльність революційних народників:

Програма керівного органу народників – організації “Земля і Воля”, створеної в 1876 р, передбачала захоплення влади шляхом насильницького перевороту, здійснення демократичних перетворень, передачу землі, фабрик і заводів в народну власність. Економічної та адміністративною одиницею нового суспільства вважалася селянська громада.

Народники 70-х рр розгорнули широку пропаганду серед селянства (так зване “ходіння в народ”) з метою викликати протест проти влади і збройні бунти.

У 80-і рр. відбулася радикалізація Народницького руху. Частина народників, об’єднавшись в 1879 р в організацію “Народна Воля”, зосередила діяльність на політичному терорі. 1 березня 1881 в результаті терористичного акту народовольців загинув імператор Олександр II. У відповідь уряд посилив репресії, розгромивши гуртки і групи народників, засудивши до страти їх керівників та активних учасників.

Серед них були українці Софія Перовська, Микола Кибальчич, Андрій Желябов, Дмитро Лизогуб, Володимир Малинка. Попри жорстокі репресії, Народницький рух не припинявся до кінця 80-х років XIX ст.

В кін. 80-х – поч. 90-х рр. XIX в у Києві, Катеринославі, Одесі, Харкові, Полтаві, Херсоні та інших містах виникли марксистські гуртки. У 1891 р в Києві почала діяти Російська соціал-демократична група, яка проіснувала кілька років. Українські марксисти слідом за російськими перебільшували значення соціальних проблем. Одночасно вони не допускали й думки про національну незалежність України.

Відносини між суто українським національно-визвольним і загальноросійським революційним рухом були неоднозначними. З одного боку, об’єднанню рухів сприяла їх спрямованість проти самодержавства, на соціальні перетворення.

Але, з іншого боку, нехтування інтересами українців відштовхувало від загальноросійських революційних організацій учасників українського визвольного руху.

Характеристика суто українських громадських і національно-визвольних рухів

Національно-визвольний рух в Україні очолювала патріотична інтелігенція, яка боролася за збереження від вимирання української мови, історії, культури.

Культурна діяльність української інтелігенції Наддніпрянської України:

  • У 1798 р Іван Котляревський видав поему “Енеїда”, вперше використовуючи українську народну мову в якості літературного.
  • Справа І.Котляревського продовжив письменник Григорій Квітка-Основ’яненко. У 1834 році він видав “Малоросійські повісті”, довівши, що українською мовою можна писати і високохудожні прозові твори.
  • Активізації літературної творчості українською мовою сприяв ректор Харківського університету Петро Гулак-Артемовський. Він же – автор знаменитої опери «Запорожець за Дунаєм», в якій українська мова розцвіла в повну силу і в оперному мистецтві.
  • Велику роль у національному відродженні зіграв поет, художник, мислитель Т.Г.Шевченка З виходом у 1840 році «Кобзаря» за українською мовою остаточно затверджується статус літературного.

Розвиток історичної науки:

  • У кінці XVIII ст. – Початку XIX ст. помітно посилюється інтерес до української історії. Слава видатного твору вітчизняній історіографії цього періоду належить “Історії Русів”. Невідомий автор, намагаючись відновити історичну справедливість, доводить, що Україна має свою історію, захищає право українського народу на свободу і державу.
  • Слід зазначити і першу узагальнюючу роботу з історії України Дмитра Бантиш-Каменського (1822 р.), п’ятитомну “Історію Малоросії” Миколи Маркевича (1842-1843 рр.).
  • У другій пол. XIX ст. великий вплив на розвиток історичної науки надали Микола Костомаров, Володимир Антонович, Олександра Єфименко, Дмитро Багалій. У кінці XIX ст. почалася дослідницька діяльність Михайла Грушевського.

Культурна діяльність української інтелігенції справила визначальний вплив на піднесення національної свідомості народу, на активізацію процесів національного відродження.

Кирило-Мефодіївське товариство

У 1845-1847 рр в Києві діяла перша таємна політична організація – Кирило-Мефодіївське товариство. У його складі налічувалося 12 осіб, серед них – Тарас Шевченко, Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, Василь Білозерський …

Програмні завдання і цілі організації:

  • ліквідація самодержавства і кріпосного права;
  • національне визволення України;
  • освіту на демократичних принципах федерації слов’янських народів з центром у Києві.

За доносом члени братства були арештовані і засуджені до різних термінів ув’язнення і заслання.

Діяльність Кирило-Мефодіївського братства була першою спробою української інтелігенції перейти від культурного до політичного етапу боротьби за національне визволення України.

Громадівські рухи

Наприкінці 50-х років XIX ст. утворилися напівлегальні гуртки-громади (Громади). Перша Громада виникла в Києві в 1859 р Очолив її історик, професор Київського університету Володимир Антонович. Діяльність Громад носила, в основному, культурно-просвітницький характер (відкриття недільних шкіл, пропаганда художньої та наукової літератури, вивчення української мови, історії, етнографії і т. д.).

Серед найактивніших учасників громадівського руху були композитор Микола Лисенко, письменник і драматург Михайло Старицький, письменники Олександр Кониський, Володимир Самійленко, Панас Мирний, історик Михайло Драгоманов, соціолог Сергій Подолинський, етнограф Павло Чубинський, засновник української статистичної науки Олександр Русов.

Культурно-просвітницький рух Громад викликало тривогу серед урядових кіл. Проти громадівців прокотилася хвиля репресій, і в другій половині 60-х рр. громадівського руху пішло на спад.

На початку 70-х рр. після деякого ослаблення контролю за внутрішнім життям українського суспільства громадівці знову активізують свою діяльність. Київська Громада вже мала власний друкований орган “Київський телеграф”.

Громади, хоча і стримувалися від політичної діяльності, все ж не влаштовували самодержавство. І з прийняттям в 1876 р Емського указу діяльність громад була заборонена. Частина громадівців виїхала за кордон. Серед них був і Михайло Драгоманов, який протягом 1878 – 1882 рр видавав у Женеві перший український журнал за кордоном “Громада”.

Виникнення політичних організацій

У кінці XIX ст. відбувається політизація національно-визвольного руху. Першою політичною організацією на цьому етапі стало “Братство тарасівців”, яке діяло в період 18911893 рр. Його засновниками були українські студенти М. Міхновський, І. Липа, В. Шемет.

Організація мала прихильників у різних містах України. “Тарасівці” ставили за мету реалізацію основних ідей Тараса Шевченка, досягнення повної незалежності української держави.

Посилання на основну публікацію