Українське кріпосне селянство в Польщі

Формальне об’єднання Литви з Польщею в Люблінської унії 1569 р привело до посилення польського впливу в північно-західних білоруських і в південних українських і російських землях, до захоплення та поглинання їх Польською державою.
Польсько-литовська Річ Посполита, формально – польсько-литовська шляхетська виборна монархія, по суті була феодальною державою з яскраво вираженою гегемонією великої феодальної земельної знаті, навколо якої гуртувалася численна мелкодворянська польсько-литовсько-руська шляхта. Економічною базою тієї та іншої було закріпачених польське, білоруське і українське селянство.

До XVI-XVII ст. східні, т. е. білоруські та українські, частини Польщі були вже досить густо заселені змішаним литовсько-польським і російсько-українським населенням, що складали переважну частину сільського населення. У білоруських областях (так зване Підляшшя, Чорна Русь і власне Білорусія) в XVI ст. інвентарі (господарські перепису) зовсім виявляють колишніх пусток і, навпаки, реєструють велику кількість сіл, сіл, містечок і міст. Набагато гірше було в Придніпров’ї, в Чернігово-Сіверської та Київській землях: вони, особливо остання, ще довгий час носили сліди колишнього «запустіння». Тільки з другої половини XVI ст. тут починається досить швидка і масова колонізація російським населенням з центральнопольських областей – кріпаками, «посполитих», бігли сюди від польського кріпацтва за землею і свободою. Але одночасно з цим сюди ж прямувала і польсько-шляхетська землевласницька колонізація, наганяючи йдуть від кріпацтва селян. Пани і шляхта добивалися від польського уряду подарували цілих повітів, «старості», з українськими містами, з вільним населенням, які потрапляли ‘в феодальну залежність від панів. У нескінченних, ніким не міряють українських степах польські пани просто захоплювали самовільно в своє володіння величезні земельні простори. Від простої шляхти не відставала велика земельна знати – ті ж Острозькі, Вишневецькі, Потоцькі, Конецпольські і ін. Вони захоплювали величезні території і цілі області і влаштовувалися тут як найбільші феодальні власники цілих районів.

Розкрадання земель, правда, формально ніким не зайнятих, було колосальне. Недарма деякі історики (Ключевський) порівнюють його з величезним розмірам захоплених земель з розкраданням башкирських земель в XIX в. Всі ці нові володіння заселялися селянами. Поміщики заманювали селян всякого роду пільгами, але після поселення перетворювали їх на кріпаків. Власники, особливо великі, займаючи район, будували «замки» – фортеці, навколо яких осідало хліборобське і міське містечкове ремісниче населення. Це надзвичайно збагачувало нових власників. З розвитком грошового господарства і збуту посилювалася панщина, росла розорювання, відновлювалися торговельні шляхи, заводилися ярмарки, торгівля і ремесла. Інвентарі і різні акти того часу незаперечно свідчать про швидкий розвиток цих явищ, а разом з ними і про посилення кріпосної барщинной експлуатації. Техніка землеробства поміщицьких маєтків у внутрішніх областях України виявляла значний прогрес. У лісистих районах відживають свій вік «лядінная» система, всюди виявлявся перехід до трипілля, часто з унавожіваніе. У південних степових колонізуемих місцевостях панували неврегульовані форми покладу системи.

Таким чином, вирішальне значення в розвитку тут сільського господарства в XVI-XVII ст. придбали розширення шляхетського «панського» господарства і посилення «панщини», т. е. барщинной роботи на панської землі. Звичайно фільваркової земля, або «рілля Дворний», т. Е. Панська рілля, займала не менше половини всього маєтку, а іноді і значно більше. Панщина на ній відбувають у вигляді всіляких сільськогосподарських робіт – оранки, посіву хлібів, збирання їх, сінокосіння, догляду за худобою і ін. Як ми вказували, вже в XV ст. панщина поглинала часто більше половини всього робочого часу селянина. Крім того, понад панщини селяни часто мали різними оброками натурою (медом, яйцями та іншими продуктами) або грошима.

Велике значення в сенсі формального встановлення кріпацтва мав третій Литовський статут 1588 р який позбавляв «прав переходу» і зараховував в розряд «несхожих людей» всіх селян, які прожили у будь-якого власника десять років. Закріплення це викликалося розвитком грошового господарства і посиленням експлуатації селянства. Селянин повністю підпадав під економічну владу і розпорядження поміщика. Відносно особистих прав він підпадав під «вотчину юстицію» власника і його органів. Все майно селянина ставало власністю власника, так само як і особистість селянина, якого власник міг переселяти, продавати без землі та ін.

Посилання на основну публікацію