Українська національно-визвольна революція 1917-1920 рр.

Особливості революції:

• інтенсивність і динамізм подій;

• поява численних політичних сил і значне політичне протистояння;

• невизначеність внутрішньої політичної ситуації;

• гострий соціально-економічна криза;

• широка палітра соціальної активності: демонстрації, маніфестації, страйки, з’їзди, конференції, отаманщина, анархія, бандитизм;

• втручання в справи революції іноземних держав та значний вплив російського чинника.

Закономірно, що за короткий період української революції 19171920 рр., В Україні тричі змінювалася вища державна влада.

Зазвичай виділяють три етапу революції:

1. Період Української Центральної Ради (4.03.1917г. -29.04.1918 Р) – боротьба за автономію України у складі Демократичної Росії, проголошення незалежної Української Народної Республіки.

2. Гетьманат П. Скоропадського (квітень – грудень 1918) -авторітарний режим – боротьба за відродження держави на основі консервативної ідеї.

3. Директорія УНР (грудень 1918 – 1920 г.) – еволюція влади від парламентської республіки через колективну диктатуру до режиму особистої влади С. Петлюри. Отаманщина. Відродження і втрата державності.

Самовизначення України і відродження її державності. Після революції в Петрограді, 4 березня 1917 в Києві була створена Центральна Рада як представницький орган народної влади, український парламент. Згодом було створено уряд – Генеральний секретаріат. Головою парламенту обрали М. Грушевського, а уряду – В. Винниченко. Основні законодавчі акти видавалися у формі універсалів. Центральна Рада проголосили автономію України, а 22 січня 1918 -незалежність.

Певні досягнення в галузі національно-демократичного будівництва нівелювалися нерішучістю Центральної Ради у проголошенні незалежності, створення регулярної армії, забезпеченні законності і порядку, втіленні в життя радикальних реформ: наділення селян землею, 8-годинний робочий день, негайне укладення миру. Все це призвело до поразки у війні з більшовицькою Росією, подолати яке вдалося шляхом підписання Брестського договору з Німеччиною та Австро-Угорщиною.

Гетьманат. Після визволення України від російсько-більшовицьких військ Центральна Рада не змогла контролювати ситуацію в країні, 29 квітня 1918 відбувся державний переворот і до влади прийшов гетьман Скоропадський.

Відновлювалося право приватної власності на землю, Законодавча влада тимчасово зосереджувалася в руках гетьмана до скликання Українського сейму. Гетьману належала також усю повноту виконавчої та судової влади. Запроваджувалася цензура, заборонялася критика уряду, проведення зборів, мітингів і маніфестацій. Підвищувалися податки, поширювалися штрафи, арешти, страти і розстріли селян.

Був досягнутий певний прогрес у розвитку української суверенної держави, а також в галузі зовнішньої політики, науки і культури. Створювалася армія, налагоджувалося робота залізничного транспорту, було сформовано державний бюджет та здійснена стабілізація валюти, проводилася українізація початкової, середньої і вищої школи. У міжнародних відносинах було досягнуто визнання української держави різними країнами.

Схвалення гетьманом грамоти про скасування державної незалежності України і проголошення федеративного союзу з Росією викликало повстання проти нього в результаті чого до влади прийшла Директорія Української Народної Республіки.

Директорія УНР. 14 грудня 1918 Директорія вступила до Києва, гетьман зрікся влади.

Директорія вирішила взяти за основу українського державного будівництва так званий трудовий принцип, а влада на місцях передати трудовим радам. Обирати і бути обраними до них мали право селяни, робітники і трудова інтелігенція. Передбачалося, що центральна влада в Україні належатиме виборному без поміщиків і капіталістів Трудовому конгресу.

За прийнятою Трудовим конгресом тимчасової Конституції, законодавчу владу на час війни повинна виконувати Директорія, а виконавчу – Рада народних міністрів. Очолював державу голова Директорії, а потім президент. Цю посаду займали Винниченка, а після нього Петлюра. В умовах війни Директорія фактично набула рис військового режиму, який, однак, не можна вважати диктатурою. В результаті поразки у війні з радянською Росією українська влада опинилася в еміграції.

Західно-Українська народна республіка. 19 жовтня 1918 Українська Національна Рада проголосила державну незалежність українських земель, що входили до складу Австро-Угорської імперії. Державна територія мала охоплювати всі землі, населені переважно українцями.

Єдиним джерелом державної влади проголошувався народ ЗУНР, який має обрати в майбутньому Установчі збори ЗУНР, а до цього реалізовував свою волю через Національну раду як законодавчий і Державний секретаріат як виконавчий орган. Гербом ЗУНР був золотий лев на синьому полі, обгорнутий в праву сторону. Прапор мав жовту і синю фарби.

22 січня 1918 ЗУНР об’єдналася з УНР на правах територіальної автономії.

Таким чином, після більш ніж столітньої боротьби в 1917-1921 рр. відновилося Українську державу, як на західних, так і на східноукраїнських землях. Знову державні утворення проявляли колосальні зусилля для затвердження і самозбереження, але комплекс різних проблем знову призвів до втрати українцями створеної держави.

Основні причини поразки української національно-демократичної революції 1917-1920 рр .:

► Низький рівень національної свідомості українців і, як наслідок, слабка соціальна база визвольного руху.

► Очолила національну революцію українська інтелігенція, яка розраховувала на підтримку селян. Інтелігенція була нечисленною, а селяни – політично неграмотними, і неорганізованими.

► Робітники, підприємці, поміщики в більшості своїй не підтримали ідею незалежності України.

► Відсутність єдності в діях українських національних сил, які не пішли на компроміс в ім’я загальнонаціональних інтересів. Центральну Раду шляхом перевороту ліквідував гетьман П. Скоропадський, гетьманський режим впав під тиском Директорії УНР, українські комуністи визнавали тільки радянську владу.

► Тодішні керівники відмовилися від курсу на побудову Української незалежної держави, сподіваючись реалізувати його автономію в новій Росії.

► Забороняється здійснювався розвиток державних адміністративних і силових структур, регулярної національної армії, залучення професіоналів в управлінський апарат, якщо вони не поділяли соціалістичних поглядів, були вихідцями з нетрудових станів.

► Забороняється була проведена аграрна реформа.

► Отаманщина, регіональна роз’єднаність, згубний вплив зовнішніх факторів.

Поразка, в основному, було викликано бездарної діяльністю діячів Центральної Ради в 1917 р, наслідки дій яких не змогли виправити наступні лідери української революції.

Історичне значення української національно-демократичної революції 1917-1920 рр.

1. У ході революції український народ створив власну державу і кілька років підтримував її існування.

2. Героїчна боротьба українського народу 1917-1920 рр. стала прикладом і дала досвід наступним поколінням українців.

Питання для контролю

1. Які особливості національно-визвольного руху в Західній Україні на початку ХХ ст.?

2. Які прояви національно-визвольного руху в Наддніпрянській Україні на початку ХХ ст.?

3. Які політичні партії діяли в Україні на початку ХХ ст.?

4. Які здобутки українського національно-визвольного руху в революції 1905 – 1907 рр. В Росії?

5. Чому Перша світова війна – це трагічна сторінка української історії?

6. Які особливості національно-демократичної революції 1917 -1920 рр.?

7. Яка сутність владних структур, які утворилися в ході національно-демократичної революції 1917 -1920 рр.?

8. Які причини поразки національно-демократичної революції 1917 -1920 рр. і її історичне значення?

Посилання на основну публікацію