Українська козацька державність

Запорізька козацька республіка. Запорізька Січ не була державою в повному розумінні цього слова, але мала стільки ознак державності, що її справедливо називають козацькою республікою.

Виникнення Запорізької Січі – суспільно-політичної та військової організації українського козацтва, яка склалася в пониззі Дніпра кінці XV – поч. XVI ст., Пов’язано, з одного боку, з посиленням гніту польських і литовських феодалів, що, колонізіруя землі Київщини, Переяславщини, Канівщини, підпорядковували собі і місцеве населення, яке, рятуючись від поневолення, бігло вниз по Дніпру, а з іншого – в зв’язку з необхідністю Подніпров’я та всієї України захищатися від набігів з Криму татарських орд. Це змушувало козаків об’єднуватися, створювати укріплення – городки, (“січі”) і зі зброєю в руках захищати свою свободу, відбивати навали татарських набігів. З часом розрізнені січі об’єдналися в єдину військово-політичну організацію, що отримала назву Запорозька Січ.

Військо ділилося на січових і волосних козаків. Перші – люди не одружені, “лицарство”. Другі – сімейні козаки, не мали права проживати на території Січі і селилися на її околицях, займалися землеробством, скотарством, торгівлею, ремеслами і промислами.

Вищим законодавчим органом влади Запорізької Січі була козацька Рада (коло), в якій брали участь всі без винятку козаки. На ній вирішували всі найважливіші питання Січі, переобирали кошового отамана і старшину.

Вища виконавча влада на Січі належала обраним козацької Радою Кошу – кошовому отаману і кошовий старшині (суддя, осавул, писар, обозний). Кошовому отаману належала військова, адміністративна і судова влада. Другою особою був військовий суддя, військову документацію вів писар, реалізацію рішень, прийнятих кошовим отаманом або військовою радою, здійснював осавул, а в разі війни – обозний, що відав боєприпасами і продовольством.

На українських землях не було практично жодної сфери життя, яка залишилася без уваги Коша Війська Запорозького. Він матеріально підтримував діяльність навчальних закладів, православних церков та монастирів, захищав православну віру, обороняв українських земель від інтервентів, здійснював міжнародні зв’язки, був вояків базою і центром визвольного руху.

У Запорізькій Січі не було ні феодальної власності на землю, ні кріпацтва, ні поділу людей на стани. Замість феодального примусу на території Січі, з ініціативи волосних козаків, затвердився принцип використання найманої праці, який сприяв розвитку більш прогресивних капіталістичних відносин. Створена простим народом Запорізька Січ стала моделлю майбутнього козацької держави, сформованого в період національно-визвольної революції середини XVII ст.

Українська козацька держава. Гетьманщина.

Перше козацька держава – Військо Запорізьке – виникло в ході повстання під проводом Б. Хмельницького. Юридичне оформлення його відбулося і серпні 1649 У Зборівському договорі України та Польщі.

Козацька держава періоду Б. Хмельницького було повноцінним, з усіма характерними для будь-якої держави ознаками:

Політична влада. Вона перебувала в руках козацької старшини -нової української еліти. Вищим органом влади вважалася Войсковая Рада, яка вирішувала політичні, військові та господарські справи. Участь у ній мали право приймати всі козаки. У Раду входили гетьман, генеральна старшина, а також полковники та інші особи на вибір гетьмана.

Функції виконавчого органу гетьманської влади виконувало уряд – Генеральна старшина. Його обирали разом з гетьманом на Військовий Раді. До складу уряду входили генеральні старшини: генеральний обозний, генеральний суддя, генеральний писар, генеральний підскарбій, генеральні осавул і хорунжий.

Генеральна військова канцелярія здійснювала військове, адміністративне, фінансове і судове правління. Тут розглядали всі документи, які надходили від полковників і сотників, магістратів і ратуш, становили гетьманські універсали та інші акти гетьманської влади, вели дипломатичне листування, складали проекти міжнародних договорів.

Територія – колишні Брацлавське, Київське та Чернігівське

про

воєводства Речі Посполитої (близько 200 тис. км2).

Адміністративно-територіальний устрій – територія ділилася на полки і сотні. На чолі полку стояв полковник, який здійснював керівництво за допомогою полкової адміністрації: обозного, писаря, осавула, хорунжого. Сотню очолював сотник. При ньому діяла сотенна адміністрація начебто полковий. Полковники і сотники одночасно керували військовими підрозділами -полкамі і сотнями – і здійснювали цивільну владу на територіях полків і сотень. У кожному полковому і сотенному місті був також міський отаман. На селі громада вибирала війта, а справами козаків відав отаман, який обирався козаками.

Суд і судочинство, правова система. Зберегли свою силу Литовські статути, Магдебурзьке право та інші правові джерела, що діяли до 1648 р Одночасно зростав вплив козацького звичаєвого права. З’явилися і нові джерела права – гетьманські універсали, які були обов’язковими для всього населення України.

Офіційне назва першого гетьманської держави -Войско Запорізьке, а перша гетьманська столиця – Чигирин. Гетьманськими столицями в різний час козацької державності також були Глухов та Батурин.

У другій половині XVII і в XVIII ст. українська влада намагалася зберегти в протистоянні з Москвою залишки державності на Лівобережжі (Гетьманщині). Однак це їй не вдавалося, тиск Москви все посилювалося. Український гетьман Іван Мазепа вирішив почати визвольну боротьбу з Росією і увійшов в союз зі Швецією. Цей союз виявився і тактичної, і стратегічною помилкою. У війні Росії та Швеції в битві під Полтавою Мазепа зі шведами зазнали поразки. Почалося відкритий наступ Росії на Україну.

Петром I були здійснені жорстокі репресії проти повстанців: протягом двох місяців 1708 року було замучено більше 23 тис. Чоловік, багато українців були заслані в Сибір, зруйновано гетьманську столицю – Батурин (при цьому вирізане все її населення, 15 тис. Осіб).

Російська цариця Катерина ІІ українських селян зробила кріпаками, а козацьку старшину зрівняла в правах з російськими дворянами. Вона ж в 1775 р ліквідувала Запорізьку Січ -військово базу, місце перебування козаків і центр національно-визвольної боротьби українського народу.

Крім того, посилився наступ Росії на автономні права Гетьманщини, що наприкінці XVIII ст. призвело до повної її ліквідації. Причини втрати Україною завойованої державності:

• відсутність досвіду державного будівництва в еліти;

• орієнтація козачої старшини на автономний статус України в складі інших держав (Польщі, Швеції, Туреччини, Росії);

• втручання іноземних держав.

Посилання на основну публікацію