Україна в період Другої світової війни

Зміни в геополітичному становищі України. Кінець 30-х рр. характеризувався зміною ситуації в Європі. Відроджена Німеччина прагнула до реваншу. Мюнхенську змову 1938 року і радянсько-німецького пакту 1939 привели до переміщень в українському питанні. 1 вересня 1939 Німеччина напала на Польщу, розпочавши Другу світову війну, а 17 вересня у відповідності з цими домовленостями СРСР під приводом захисту українців і білорусів ввів війська до Польщі зі Сходу. 28 сентября1939 р послідувало укладення нового радянсько-німецького договору. Він розмежував територіальні придбання СРСР і Німеччини і формально підтвердив входження західноукраїнських і західнобілоруських земель до складу СРСР. На території приєднаних земель Східної Галичини та Західної Волині були утворені Львівська, Тернопільська, Станіславська, Дрогобицька, Волинська та Рівненська області УРСР.

Наступні зміни території України відбулися вже після закінчення Другої світової війни – у січні 1946 року в складі УРСР була утворена Закарпатська область.

У червні 1940 р СРСР висунув ультиматум Румунії з вимогою негайно повернути анексовані в 1918 р землі Бессарабії, Північної Буковини та придунайські землі. Німеччина не підтримала союзну Румунію і Червона Армія без бою зайняла ці землі. У складі УРСР було утворено дві області – Чернівецька та Ізмаїльська, а також було проведено розмежування Молдавської РСР, утвореної з шести повітів Бессарабії і земель українського Придністров’я.

Сутність нацистського окупаційного режиму в Україні. 22 червня 1941 Німеччина та її союзники напали на Радянський Союз. Незабаром вся територія Радянської України була окупована. Генеральним планом «Ост» було передбачено виселити з України мільйони корінного населення, а на їх місце заселити німецьких колоністів. Окупанти розділили територію України на безліч адміністративно-територіальних утворень – зону армійського тилу; військово-адміністративну зону (рейхскомісаріат); частину територій увійшла до складу губернаторств; частина була передана під управління союзникам Німеччини. Райхскомісаріат «Україна» включав Правобережну Україну і більшу частину Лівобережної. Галичина увійшла до складу Польського генерал-губернаторства, Буковина і частина південного сходу України були передані Румунії, Закарпаття перейшло Угорщини. Таким чином, на період окупації України втратила історико-географічну і політичну цілісність.

У роки окупації в Україні розгорнувся антифашистський рух Опору. Опір України було структуровано за національно-політичною ознакою – комуністичний партизанський рух і національне антифашистський опір. Радянський партизанський рух координувалося і організовувалося з Москви. Пізніше був створений Український штаб партизанського руху на чолі з генералом Т. Строкачем. Радянський партизанський рух став масової силою – через партизанські загони пройшло більше 200 тис людей.

Національне повстанський рух було представлено повстанськими формуваннями ОУН «Поліської Січі». У 1942 р ці формування об’єдналися в Українську повстанську армію.

Обидва крила українського руху Опору, радянське і національне, не тільки не взаємодіяли, а й ворогували між собою. Ситуація ускладнювалася ворожими відносинами між українськими партизанами і повстанцями, з одного боку, і польською Армією Крайовою, яка діяла в районах України, де компактно проживали поляки, з іншого. УПА представляла численну і добре організовану армію. За німецькими даними збройні формування і підпіллі УПА становили до 200 тис. Чол. Радянські джерела називають іншу цифру – до 100 000.

Відбудова народного господарства України. У ході війни Україна зазнала значних збитків. Практично повністю були зруйновані промислові підприємства, затоплені вугільні шахти. Величезними були і демографічні втрати республіки – разом із загиблими в боях, втратами мирного населення, евакуйованими та емігрували вони склали 14500000. Чол. при довоєнному населенні в 41900000.

Завдання відбудови народного господарства УРСР були визначені в четвертому п’ятирічному плані (1946-1950). Основними принципами відбудови народного господарства республіки були: єдиний народногосподарський план, який передбачав зростання військової могутності Радянського Союзу; пріоритетний розвиток важкої промисловості та суміжних галузей. П’ятирічка відбудови народного господарства дала неоднозначні результати: на 1950 промислове виробництво України на 15% перевищувало довоєнний рівень. Але це стосувалося важкої промисловості. Легка і харчова промисловість значно відставали в темпах розвитку. У 1946 -1947 рр. Україна голодувала. Голод був обумовлений посухою 1946, зменшенням посівних площ, ослабленням матеріально-технічний бази сільського господарства, надмірно високими планами хлібозаготівель і вивезенням продовольства з республіки, адміністративно-командними методами керівництва. Прямі демографічні втрати республіки від голоду 1946-1947 рр. оцінюються в 800 тис. чоловік.

Посилання на основну публікацію