Удосконалення системи політичної організації суспільства

У період дев’ятої п’ятирічки була проведена велика робота по виконанню рішень XXIV з’їзду КПРС в області зміцнення Радянської держави.

Вживалися заходи щодо розширення ролі Рад – політичної основи держави.
На початку 70-х років в країні діяло понад 50 тис. Крайових, обласних, окружних, міських, районних, сільських п селищних Рад. Разом з Верховною Радою Української РСР, Верховними Радами союзних і автономних республік вони утворювали систему державної влади в країні. У складі Рад перебувало понад 2160 тис. Депутатів. Їм надавали допомогу 25 млн. Активістів. У Радах були представлені всі класи і соціальні верстви радянського суспільства. Майже дві третини від загального складу депутатів припадало на частку робітників і колгоспників.

В кінці 60-х – початку 70-х років був прийнятий ряд законодавчих актів, спрямованих на розширення повноважень місцевих Рад. В обов’язок їм ставилися координація і контроль над діяльністю підприємств і установ, колгоспів і радгоспів в галузі житлового будівництва, народної освіти, охорони здоров’я. Центральний Комітет партії опублікував кілька постанов з питання поліпшення роботи сільських і селищних, районних і міських Рад депутатів трудящих. Були розширені їх права та матеріальні можливості.
У 1972 р Верховна Рада СРСР прийняла закон про статус депутатів Рад, який визначив повноваження і форми діяльності обранців народу. Депутати місцевих і Верховних Рад отримали право вносити пропозиції про заслуховування на сесії звіту будь-якого органу або посадової особи, підконтрольного Раді. Закон зажадав від державних і громадських органів посилити увагу до думок і зауважень депутатів. Це сприяло підвищенню ролі депутатів у державній діяльності, зростання ролі Рад в здійсненні завдань господарського і культурного будівництва.

В умовах ускладнення економічного життя суспільства розширилося участь трудящих мас у вирішенні державних справ. Це участь здійснюється не тільки через Ради, а й через розгалужену мережу громадських організацій. Наймасовішою серед них є професійні спілки. До кінця 1975 р профспілки об’єднували понад 100 млн. Чоловік.
Профспілки відіграють велику роль у вирішенні найважливіших завдань народногосподарського розвитку – від вироблення державних планів до управління роботою окремих підприємств. В умовах розвинутого соціалізму незмірно зросла роль профспілок як школи управління, школи господарювання. Працюючі під керівництвом профспілок постійно діючі виробничі наради (ПДПС) брали участь в складанні планів розвитку підприємств, планів впровадження нової техніки. ПДПС вносили пропозиції, спрямовані на поліпшення господарської діяльності підприємств.

Набула широкого поширення така форма контролю трудящих в області господарського будівництва, як комітети, групи і пости народного контролю. В середині 70-х років на підприємствах країни налічувалося майже 10 млн. Народних контролерів. Вони проводили громадські огляди з метою виявлення резервів виробництва і зміцнення трудової дисципліни.

Велику роль в залученні до державного будівництва молоді грає Ленінський комсомол. 38 млн. Юнаків і дівчат налічувалося В рядах ВЛКСМ до кінця 70-х років. На виробництві діяла така створена комсомолом форма участі в управлінні, як «Комсомольський прожектор». Разом з народними контролерами учасники «Комсомольського прожектора» проводили рейди з перевірки дисципліни праці і культури виробництва. Вони виявляли можливості економії матеріалу, енергетичних ресурсів.

Дедалі ширша участь трудящих в управлінні справами суспільства свідчило про подальше вдосконалення соціалістичної демократії.

Керівництво діяльністю державних і громадських організацій здійснювала Комуністична партія. КПРС не тільки виробляла генеральну перспективу розвитку суспільства, а й втілювала її в життя через партійні і громадські організації на місцях. З ускладненням завдань комуністичного будівництва роль Комуністичної партії – політичного керівника робочого класу і всіх трудящих – незмірно зросла.

Посилання на основну публікацію