Третій Всесоюзний з’їзд колгоспників в листопаді 1969 року

Третій Всесоюзний з’їзд колгоспників (листопад 1969 г.) узагальнив досвід розвитку соціалістичних господарств в селі за час, що минув з початку масової колективізації.
З’їзд зібрався через 34 роки після Другого з’їзду, який прийняв Примірний Статут сільськогосподарської артілі. За цей час становище колгоспів і умови їх роботи істотно змінилися. У Статуті 1935 говорилося про об’єднання селян у сільськогосподарську артіль з метою створення громадського господарства і забезпечення повної перемоги над кулаком і всіма експлуататорами. Це завдання було виконано. Колгоспи перетворилися у великі соціалістичні підприємства. Якщо в 1935 р кожен колгосп об’єднував в середньому 74 двору, то в 1969 р 420. До 1958 р сільськогосподарська техніка знаходилася в руках МТС, що призводило до існування двох господарів на землі. Після реорганізації машинно-тракторних станцій вся техніка зосередилася в руках колгоспів. У полі з’явився один господар – колгосп і його виробничі бригади.
У господарствах були створені й успішно розвивалися такі галузі, як тваринництво і садівництво. Ускладнилися організація виробництва і управління колгоспами. Глибокі зміни відбулися в складі працівників сільського господарства. Зросла кількість фахівців з вищою і середньою освітою – агрономів, зоотехніків, ветеринарних лікарів. Чисельність механізаторів збільшилася в порівнянні з 1940 р майже в 20 разів. Змінилася система колгоспного планування. Були встановлені економічно обґрунтовані закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію. Діяла система гарантованої оплати праці колгоспників. Всі ці зміни знайшли відображення в новому Статуті колгоспу.

З’їзд затвердив Статут колгоспу, який відбив досягнення колгоспного ладу за роки соціалістичного будівництва в СРСР. У новому Статуті отримали подальший розвиток принципи будівництва колгоспного життя, сформульовані в ленінському кооперативному плані: зміцнення союзу робітників і селян, добровільність у створенні колгоспів, матеріальна зацікавленість колгоспників у розвитку громадського господарства. Статут містив спеціальний розділ про соціальне забезпечення членів сільськогосподарських артілей. У ньому було відбито право колгоспників на отримання пенсій по старості з коштів союзного фонду соціального забезпечення. Статут записав за колгоспами право виділяти кошти для спорудження своїх будинків відпочинку, санаторіїв. За колгоспниками зберігалося право на особисте підсобне господарство.

Новий Статут зафіксував подальший розвиток господарської самостійності колгоспів, що стало результатом здійснення аграрної політики партії. Згідно з новим Статутом, розширювалася колгоспна демократія. Колгоспники одержували право обирати не тільки голови і членів правління сільгоспартілі, але також бригадирів і керівників інших підрозділів. Працівник, який не виправдав довір’я колгоспників, міг бути достроково відкликаний з будь-якого виборного органу.

Делегати з’їзду обрали союзний Рада колгоспів в складі 125 осіб. До нього увійшли керівники колгоспів і передовики виробництва, фахівці сільського господарства, визначні партійні та державні працівники. Було прийнято постанову про обрання виборних Рад колгоспів в районах областях, краях і республіках. Створення Рад мало на меті подальший розвиток колгоспної демократії, на Поради покладалися завдання узагальнення досвіду організації сільськогосподарського виробництва, вироблення рекомендацій щодо використання резервів зростання суспільного господарства.

Посилання на основну публікацію