Торгівля в часи Київської Русі

Натуральне, в основному, господарство Давньої Русі не виключало значного рівня розвитку торгівлі, як внутрішньої, так і зовнішньої. Ще задовго до утворення держави у східних слов’ян обмін став звичайним явищем. Виникнення органів державної влади сприяло подальшому розвитку торгівлі. З’явилися великі торгові центри: Київ, Новгород, Смоленськ, Псков, Чернігів, Білоозеро, Любеч, Переяславль та ін. Київські князі побудували багато міст-фортець: Ладогу, Муром, Суздаль, Білгород та ін.

У наступний період зміцнення централізованої влади, особливо за часів князювання Володимира Святославовича, Ярослава Мудрого і надалі, торгівля все більше набувала рис, характерні для середньовічної держави. Встановлювалася система регламентації торгівлі, вкорінювалося стягування мита – мита і оброку. Робилися спроби впливати на рівень складаються, на ринку цін, які набували характеру указний. Створювалися купецькі корпорації. Вони мали свої статути.

З VI-VII ст. встановилися торгові відносини слов’ян з країнами Сходу. Східна торгівля зробила великий вплив на формування систем грошового обігу. Жваву торгівлю вела Київська Русь з Візантією і країнами Прибалтики. З IX ст. велике значення отримав новий торговий шлях «із варяг у греки» – з Балтійського моря в Чорне. В якості загального еквівалента – грошей – виступали худоба, хутра, злитки металу, переважно срібло, а також іноземна, головним чином, східна монета.

Початок карбування срібної та золотої монети за князя Володимира грунтувалося на економічних передумовах, створених розвитком внутрішнього і зовнішнього обміну, а також практикою обігу монет іноземної чеканки. Головною грошовою одиницею була гривня.

Посилання на основну публікацію