Сталінградська битва (17 липня 1942 – 2 лютого 1943)

Німецькі війська не раз намагалися прорвати оборону Сталінградського фронту, оточити його війська на правому березі Дону, вийти до Волзі і оволодіти містом. Війська Червоної Армії героїчно відбивали удари ворога. Під час літніх боїв на дальніх підступах до Сталінграда було виграно час, необхідне для організації надійної оборони міста. Зміцненню дисципліни і боєздатності військ сприяв наказ І. В. Сталіна № 227 від 28 липня 1942 р більш відомий як наказ «Ні кроку назад!».

Проте в другій половині серпня гітлерівцям вдалося форсувати Дон, а 23 серпня прорватися до Волги на північ від Сталінграда і відрізати війська, що обороняли місто, від інших сил фронту. У Сталінграді було оголошено стан облоги. Вже 13 вересня 1942 почалися запеклі бої в місті. Вони велися за кожну вулицю, кожен будинок. Героїчні захисники Сталінграда відбили сотні атак ворога. 11 листопада 1942 німецькі війська зробили останню спробу оволодіти містом, але вона, як і всі попередні, не принесла їм успіху.

В оборонних боях радянські війська завдали значних втрат головною угрупованню противника і створили умови для переходу в контрнаступ, почалося 19 листопада 1942 г. Однією з розробників і виконавців плану наступальної операції був А. М. Василевський. Він же координував дії фронтів під час Сталінградської битви. Ударні угруповання Південно-Західного і Донського фронтів під командуванням Д. Ф. Ватутіна і К. К. Рокоссовського, а потім і армії Сталінградського фронту під керівництвом А. І. Єременко перейшли в наступ і стрімко рушили назустріч один одному. На п’ятий день, подолавши з боями 100-150 км, вони з’єдналися в районі хутора Радянського та міста Калача. У боях під Сталінградом відзначилася 62-я армія під командуванням В. І. Чуйкова, яка разом з 64-ю армією вела безперервні бої в місті з переважаючими силами противника. В результаті самовідданої боротьби військ Червоної Армії в оточенні опинилися головні сили німецьких військ, що діяли між Волгою і Доном: 22 дивізії і більше 160 окремих частин загальною чисельністю 330 тис. Солдатів і офіцерів.

Завдання ліквідації оточеного угруповання була покладена на війська Донського фронту, які 10 січня 1943 приступили до виконання операції «Кільце». Завершилася вона 2 лютого 1943 р повним розгромом супротивника. За розмахом, напруженості і результатами вона не мала собі рівних в історії. У боях за Сталінград відзначилися генерали-білоруси К. А. Коваленко, В. А. Пеньковський, С. А. Красовський та ін.

В результаті операції «Кільце» були взяті в полон 11 3 тис. Чоловік, в тому числі понад 2,5 тис. Офіцерів і 23 генерала на чолі з командувачем 6-ї німецької армії генерал-фельдмаршалом Ф. Паулюсом. Радянські війська розгромили 6-у польову і 4-ту танкову армії, що втратили понад 800 тис. Осіб, до 2 тис. Танків і штурмових гармат, понад 1 0 тис. Гармат і мінометів, близько 3 тис. Бойових і транспортних літаків.

Загальні втрати вермахту за час Сталінградської битви склали близько 1,5 млн осіб – чверть сил, що діяли на радянсько-німецькому фронті. У зв’язку з подіями під Сталінградом в Німеччині був оголошений триденний траур.

Важкі втрати понесла і Червона Армія. З 17 листопада 1942 по 2 лютого 1943 року загальна кількість убитих і поранених склало понад 1 129 ТОВ солдат і офіцерів.

В результаті Сталінградської битви Червона Армія перехопила у супротивника стратегічну ініціативу і утримувала її до кінця війни. Контрнаступ трьох фронтів під Сталінградом стало вихідним пунктом для нанесення подальших ударів по ворогу, що переросли в початку 1943 р в стратегічний наступ Червоної Армії майже на всьому радянсько-німецькому фронті.

Поразка під Сталінградом загострило внутрішньополітичне становище Німеччини та її змушені відмовитися від наміру вступити у війну проти СРСР.

Ворог не зміг опанувати Грозним, Баку і Закавказзям. Контрудар радянських військ змусив противника почати відступ.

Ситуація на радянсько-німецькому фронті восени 1942 р сприяла активізації діяльності англо-американських союзників на півночі Африки.

Посилання на основну публікацію