Соціально-економічні перетворення

Основні галузі української економіки – гірничодобувна (вугілля, метали), металургія, машинобудування (у тому числі ракетно-космічне), енергетика, харчова галузь, сільське господарство.

У радянський час близько 45% економіки працювало на військово-промисловий комплекс. Після примирення із Заходом продукція багатьох підприємств стала непотрібною. Крім того, в СРСР власником основних підприємств була держава. Це знижувало можливості адаптації економіки до новацій, вело до зносу інфраструктури, високої енергоємності та матеріаломісткості. Все це призвело на початку 1990-х років до різкого економічного спаду (в 2-3 рази залежно від галузі) і зниження життєвого рівня населення.

У період президентства Л. Кучми в країні інтенсифікувалися неоліберальні реформи. Була лібералізована цінова політика, здійснена приватизація. До 1998-1999 років більше половини коштів виробництва в промисловості виявилося у приватній власності.

Наслідком реформ стали економічне зростання в 2000-і роки, соціальне розшарування суспільства. Однак основні проблеми економіки – знос інфраструктури, низька енергоефективність, висока матеріаломісткість – не були вирішені, оскільки вимагали значних інвестиційних ресурсів. За останні 10 років влада не змогли провести бюджетну, пенсійну, медичну, регіональну, житлово-комунальну та інші реформи, які дозволили б залучити інвестиції. Причиною цього були конфлікти між політичними угрупованнями. Нове керівництво країни, яке прийшло в 2010 році до влади, задекларувало намір зреформуватися.

Посилання на основну публікацію