Скорочення автономії Української гетьманства

З моменту свого призначення гетьман І. Скоропадський перебував під постійним суворим наглядом спеціально приставленого до нього резидента. У таємній інструкції того доручалося мати неослабний спостереження за гетьманом і старшиною і у випадку зради або повстання вживати заходів до придушення його великоруськими військами. Рік потому замість одного такого резидента було призначено два. Гетьманська резиденція за розпорядженням уряду було перенесено до Глухова, ближче до російського кордону, де для контролю за Скоропадським були розміщені два піхотні полки.
Після Полтавської битви під тиском старшини Скоропадський звернувся до царя з проханням підтвердити старі «вольності». Гетьман також запропонував нові статті (з 14 пунктів). У відповідь Петро указом від 31 липня 1709 підтвердив старі права і вольності, але ніяких нових статей стверджувати не став.
Царські власті все більш активно втручалися у справи внутрішньої автономії Української гетьманства. Саме при Скоропадському Петром була вперше введена практика призначення на полковницькі посаді не українців. Першим став серб М. Милорадович, якого Петро зробив Гадяцьким полковником, другим П. Толстой (син сенатора П. Толстого), що отримав посаду Ніжинського полковника.
У цей же період Петро ініціював небачену раніше практику масових пожалувань українських маєтків російським вельможам. Так А. Д. Меншиков отримав всі володіння Мазепи. Українські маєтки отримав і Г. Ф. Долгорукий, а також інші сановники, в тому числі київський генерал-губернатор Д. Голіцин. Казаков все частіше використовували при будівельних роботах. У 1716 р 10000 козаків були спрямовані копати Волго-Донський канал. У 1718 р козаки будували укріплення вздовж Терека на Кавказі. У 1721-1722 рр. 20000 козаків брали участь у спорудженні Ладозького каналу. Всі ці роботи козаки мали здійснювати за свій рахунок, без підтримки з боку держави. В умовах важкого і незвичного клімату до 30 відсотків з них помирало.
Петро обрушив репресії на Києво-Могилянську академію, вбачаючи в ній розсадник вільнодумства. Всі студенти з Правобережжя були вислані за межі країни. В результаті, число учнів знизилося з 2000 до 161 людини. Було заборонено друкувати в Україні будь-які книги крім церковних, погоджених з Духовної академією.
Українські діячі, в тому числі – релігійні – були тепер у Петра під постійним підозрою, особливо після того як у справу царевича Олексія виявилися замішаними Стефан Яворський, київський митрополит Іосаф Краківський, архімандрит Іоанникій Сенютович. Олексій навіть визнав, що писав до митрополита Іосафу в Київ, просячи його підняти повстання в Україні.
Тим не менш, українське козацтво взяло активну участь у військових походах Петра I: в 1711 р – в Прутському, в 1722 р – в Перській. В останньому наказним гетьманом десятитисячного козацького корпусу був Д. Апостол. Саме його оперативні дії врятували російський загін під командою бригадира Ветерани, що зайняв резиденцію черкаського султана Махмута і опинився в надзвичайно важкій ситуації. У нагороду Апостол отримує від Петра портрет, прикрашений діамантами.

Посилання на основну публікацію