Руські князівства і землі

У 12 столітті Русь перейшла в новий період, під назвою Удільна Русь, під час якого руські території ділилися на незалежні держави.

Послужила цього роздробленість російських земель, що виникла по ряду причин:

Заплутаний принцип спадковості й розрослося потомство Рюрика;
Збільшення боярського землеволодіння;
Політика в князівствах, що орієнтується на інтереси знаті, якій вигідно мати князя, що захищає власні права, ніж стояти на стороні князя київського;
Вічева влада, яка існувала в багатьох містах паралельно з княжої і сприяла незалежності окремих поселень;
Вплив натурального господарства.
Але такий пристрій заважало боротьбі зі зовнішніми ворогами (завойовницькі дії монголів, нападу з боку німецьких лицарів, які намагаються разом зі шведами примусити до зміни віросповідання), що й стало основною причиною об’єднання руських князівств і земель, які мали свої особливості розвитку.

Однією з таких земель є Новгородська республіка, яка вийшла з-під контролю князів Києва в 1136 р, особливістю якої є вид політичного управління. На відміну від інших російських земель главою був посадник, а не князь. Він і тисячник обиралися за допомогою віче, а не князем (як в інших землях). Новгородська земля була феодальної республікою до 1478 р Тоді Іван 3 – збирач земель руських – скасував віче і приєднав до Москви територію Новгородської республіки.

Псковська республіка, керована намісниками Києва до 1136 р в свою чергу, увійшла до складу Новгородської республіки, при цьому користуючись широкою автономією (самостійністю). І з 1348 р стала повністю незалежною до 1510 року, коли була також приєднана до Московського князівства.

Саме Московське князівство в 13 столітті виділилося зі складу великого Володимирського князівства. У перші роки 14 століття Московське князівство вступило в суперництво з Тверським князівством за розширення території. У 1328 за наказом розгромило Твер за повстання проти Орди, і незабаром Іван Калита отримав титул великого князя Володимирського. Нащадки Івана, за рідкісним винятком, зберегли за собою місце на княжому престолі. Перемога у Куликовській битві остаточно і міцно закріпила значення центру об’єднання російських земель за Москвою.

За князювання Івана 3 період об’єднання російських князівств навколо Москви вступив в своє завершення. При Василя 3 Москва стала центром Російського централізованого держави. До цього часу приєднавши крім всієї Північно-Східної Русі ( «Суздальська земля» до 13 століття, з кінця 13 століття іменується «великим князівством Володимирським») і Новгорода ще й відвойовані у Литви Смоленські землі (російське князівство, що знаходиться у верхів’ях Дніпра, Волги і Західної Двіни) і Чернігівське князівство (що знаходяться на березі Дніпра).

До Чернігівської землі ставилося Рязанськекнязівство, обособившееся в окреме Муромо-Рязанське князівство, а з середини 12 століття є великим князівством, зі столицею в місті Рязань. Рязанськекнязівство було першим, на яке було скоєно жорстокий напад з боку монголо-татар.

Велике Литовське князівство – держава Східної Європи, що існувала з середини 13 століття по 18 століття, було суперником Московського князівства в протиборстві за владу.

Полоцьке князівство – виділилося одним з перших зі складу держави Давньоруської, пізніше стало самостійним зі столицею в Полоцьку (в 14-18 століттях велике місто в Великому Литовському князівстві).

Сусідами і конкурентами Литовського князівства з середини 13 століття було Галицько-Волинське князівство – одне з найбільших російських південно-західних князівств. Склалося при злитті двох князівств: Волинського і Галицького.

Посилання на основну публікацію