Писанка

У святої рівноапостольної Марії Магдалини з собою було лише звичайне біле куряче яйце. І ще – безмірна віра в Христа. Незабаром після вознесіння Спасителя на небо прийшла вона до Риму. У ті часи було прийнято підносити римському імператору якийсь подарунок. Природно, що багаті люди намагалися задобрити владику Риму і не скупилися на підношення. Бідняки ж приносили що могли.
«Христос Воскрес!» – Промовила Марія Магдалина і простягнула імператору Тиберію яйце. «З мертвих ніхто воскреснути не може, – відповідав владика Риму. – Цього не може бути. Скоріше це яйце почервоніє, ніж я в це повірю ». І як тільки Тиберій договорив ці слова, яйце з білого стало перетворюватися в яскраво-червоне …
З тих пір, як каже давня легенда, і пішла традиція розписувати пасхальні яйця. Традиція, треба сказати, не тільки українська. Яйце здавна у багатьох народів є символом першооснови, з якого виник Всесвіт. Життя, що з’являється на світ з, начебто, мертвої матерії, здавалася чимось чудесним, незбагненним, проявом мудрості якихось вищих сил. Яйце символізувало людський рід, сонце, тепло, життя. Недарма в багатьох древніх похованнях археологи виявили кам’яні та глиняні яйця.
З появою християнства значення яйця як символу воскресіння і перемоги добра над злом ще більше зросла. Крашанки виготовляли з дерева і дорогоцінних металів, прикрашали перлами, бісером та коштовним камінням (ці древні традиції знайшли своє відображення, наприклад, у знаменитих яйця Фаберже). У православних країнах поступово розвивалося мистецтво техніки воскової розпису великодніх яєць, які, власне кажучи, і називають писанками. Треба сказати, що певні традиції розпису яєць збереглися в багатьох країнах Східної Європи, але справжнього розквіту писанкарство, що стало в підсумку якимсь самобутнім явищем в культурі та житті народу, досягло лише в Україні (у Росії писанкарство поширене в Курській, Воронезькій, Оренбурзькій областях, Краснодарському краї).
Розвиток писанкарства проходило певні етапи, можна навіть сказати, еволюціонувало. Спочатку була «писанка» – яйце, пофарбоване в один колір. Потім з’явилася «крапанки» – яйце покривалося невеликими цятками воску. Пізніше прийшла черга «мальованки» – пасхального яйця, розфарбованого за допомогою звичайного пензлика. І нарешті, писанка – покрите різнобарвним орнаментом яйце з використанням природних барвників (іноді замінних сучасними аніліновими), візерунок на яке наноситься за допомогою так званого писачка – закріпленої на дерев’яній паличці маленької бляшанкою воронки.
Готуватися до Великодня майстри-писанкарі починали заздалегідь, ще влітку. У цей час необхідно було запастися рослинами, які потім використовувалися для отримання барвників. Збирали їх влітку і восени, освячували в церкві, а вже безпосередньо перед розписом готували фарби. Коричневу фарбу отримували з кори дуба, нирок вільхи чи ліщини. Для жовтої зазвичай заготовляли кору яблуні. Чорну фарбу отримували з листя або кори чорноклена (чагарнику або невеликого дерева з темно-коричневою, майже чорною корою). Листя барвінку зазвичай використовувалися для отримання зеленої фарби. Найважче було з червоною фарбою. Сировиною для її отримання служили не рослини, а роги оленя. Пізніше заміною стала фарба з червоного або сандалового дерева, що ввозиться з далекої Південної Америки. Природно, що червона фарба була найдорожчою і, як сказали б зараз, дефіцитною.
Для виготовлення писанки необхідно наступне: власне, чисте біле куряче яйце (іноді використовувалися качині, гусячі, а також голубині яйця) без дефектів, набір писачки, пензлики, віск, свічка, скляні баночки з широкими шийками, фарби, серветки, олівець, лак, гумові рукавички і підставка для яйця. Це нелегке заняття, що вимагає, крім посидючості, неабиякого хисту і художнього смаку. Процес перетворення звичайного курячого яйця в писанку супроводжувався безліччю повторів, копітка робота з фарбами і воском.
Розписування писанок – це, безумовно, ритуал, зі своїм особливим змістом. І природно, що супроводжувався він безліччю прикмет і звичаїв. Виготовленням писанок займалися зазвичай жінки, а також ченці. Для писанок намагалися відбирати яйця у «первісток», тобто курей, які тільки почали нестися. Під час фарбування в приміщення, де відбувався цей майже магічний процес, могли заходити тільки «чисті» (здорові душею і тілом) люди. Для приготування фарби краще всього підходила вода, отримана з розтопленого снігу. Щоб душа була налаштована на відповідний лад, перед початком роботи слід було помолитися, звернутися до Бога за допомогою в цій нелегкій, але, безумовно, богоугодну справу. Кімнату нерідко прикрашали святково вишитими і освяченими рушниками. Найкращими днями для виготовлення писанок вважалися Чистий четвер і Страсна п’ятниця напередодні Світлого Великодня. Починали ж роботу зазвичай вночі або на світанку, коли в будинку всі спали і домашня суєта не відволікатися майстриню.
Приступаючи безпосередньо до розпису, писанкарі насамперед ретельно мили яйце з милом або содою. Одночасно з цим на плиту ставилася ємність з воском, адже необхідно, щоб під час роботи він постійно був гарячим. Потім на яйці размечались попередні лінії орнаменту. В давнину для писанок використовувалися тільки повні яйця, нині ж багато майстрів витягають жовток і білок через просвердлені спеціальним свердлом крихітні отвори.
Безпосередньо розпис починалася з того, що майстер набирав у писачок віск і розмічав ті лінії, які мають залишитися білими. Потім яйце акуратно опускали в баночку з жовтою фарбою. Після цього всі елементи, які передбачалося фарбувати в жовтий колір, прорисовувалися воском. Надалі така операція повторювалася і для інших кольорів – червоного, зеленого, чорного і т. Д. У результаті ж після всіх цих маніпуляцій яйце набувало зовсім непривабливий бруднувато-бурий колір.
Наступний етап – випал яйця на полум’я свічки. І ось тут-то і відбувалося справжнє диво. Чудо, засноване на простих фізичних і хімічних законах, але змушує повірити в те, що писанка – це якесь Боже послання, дар, піднесений нам згори. При обпаленні яйця (до речі, тримати його потрібно збоку від полум’я, а не зверху, інакше воно закоптиться) віск розтоплюється і писанка починає буквально сяяти різнобарвним орнаментом.
Досвідчені майстрині на писанки з простим по малюнку орнаментом витрачають близько години, на більш складні – 2-3 години. Авторські ж роботи з неймовірно складними візерунками можуть зажадати і декількох днів.
Природно, що орнамент, нанесений на писанку, не є якимось безглуздим набором ліній і кольорів, а має певний сенс. Майстер, розписуючи писанку, говорить мовою символів про те, що в нього на душі, висловлює свої побажання тій людині, для якого призначається писанка. Наприклад, молодим жінкам, що нещодавно вийшов заміж, дарували яйця, на яких було «закодовано» побажання якнайшвидше завагітніти і народити здорового і щасливого дитини. Тим, хто починав якесь велике діло, дарували писанки з побажанням успіху і багатства. А дівчина, що бажала звернути на себе увагу хлопця, дарувала йому писанку, в орнаменті якої могло бути зашифровано запрошення на побачення.
Різних символів, що несуть певну інформацію, існувало й існує безліч. Найпопулярніші з них: коло або колесо, що символізували безсмертя душі, вічну Божу благодать; сонце – носій світла і тепла; хрест – головний християнський знак, що символізує спокуту Христом людських гріхів; Дерево життя – символ всього доброго і цінного, нескінченного відродження природи, Божої мудрості; трикутник – символ триєдності Бога, а також чоловічої і жіночої сили та ін.
Мистецтво розпису писанок і понині зберігає регіональні особливості, властивий тій чи іншій області колорит. Наприклад, для писанок Придніпров’я характерний рослинний орнамент з дубової або горіховою листя, мальви, гвоздики на чорному, темно-вишневому або зеленому фоні; на Поділлі частіше зустрічається геометричний малюнок на чорному, фіолетовому або коричневому фоні; в Східних Карпатах геометричний орнамент наносять тонкими жовтими або блакитними контурами. Цікаво, що останнім часом мистецтво розпису писанок культивується не тільки в Україні, а й за її межами. Особливо це стосується Канади, де представники української діаспори свято бережуть культурні традиції предків. У Уегревіле, Дауфін, Саскатуні, Торонто існують центри навчання розпису великодніх яєць. А у Вінніпезі два поверхи одного з місцевих музеїв займає присвячена писанці експозиція. В Едмонтоні виходець з Буковини Павло Цимбалюк встановив обертається пам’ятник писанці, рухом якого керує комп’ютер. В Україні ж, безумовно, заслуговує на увагу Музей писанки в Коломиї (Івано-Франківська обл.). Фасад оригінального будівлі виконаний у вигляді гігантського пасхального яйця. Усередині ж представлена ​​експозиція з 12 тисяч писанок, виготовлених не тільки в Україні, а й у Польщі, Білорусі та інших країнах.
На відміну від «крашанок», писанки ніколи не вживали в їжу і зберігали як мінімум рік, до наступного Великодня. Розбити пасхальне яєчко вважалося якщо не гріхом, то дуже поганою прикметою. У такому випадку шкаралупу слід було негайно закопати або кинути у воду. Інакше не минути біди і різних прикростей. Дівчата будуть рябими і некрасивими, жінки – безплідними, хлопці залишаться неодруженими, літо видасться посушливим, корови втратять молоко, сади будуть цвісти даремно, і прочая-прочая. Тому якщо ви, шановний читачу, отримали в подарунок розписне пасхальне яєчко – бережіть його. І сподіваємося, що всі напасті минуть вас і ваших рідних.

Посилання на основну публікацію