Перехід до роздробленості Київської Русі

«Черговий» порядок престолонаслідування. Вмираючи, Ярослав Мудрий розділив територію держави між п’ятьма своїми синами і племінником від померлого старшого сина Володимира. Він заповів спадкоємцям жити в мирі та любові і слухатися у всьому старшого брата Ізяслава. Такий порядок передачі престолу до старшого в роду, тобто від брата до брата, а після смерті останнього з княжили братів старшому племінникові, отримав назву «чергового» або «лествичного» (від слова «сходи»). Київський престол, таким чином, мав обійняти старший в роду Рюриковичів князь.

Складність династичних рахунків, з одного боку, зростання могутності кожного окремого князівства – з іншого, особисті амбіції – з третього, неминуче вели до княжих усобиць. Багатство ж окремих князівств грунтувалося, перш за все, на багатстві місцевих землевласників – бояр, а також на доходи, що збираються князем з підлеглих йому селянських общин.

Любецький з’їзд

Зі смертю 1093 р останнього з Ярославичів – Всеволода I відповідно до «лествичного» порядком престолонаслідування влада над Києвом перейшла до найстарішого в роду Святополка II Ізяславича (1093-1113). Новий князь не зміг впоратися з усобицями, протистояти половців. Більш того, він був людиною корисливим, дуже нерозбірливим в засобах зміцнення влади. Так, при ньому широко велася спекуляція хлібом і сіллю, процвітало безконтрольне лихварство.

Найбільш популярним на Русі в той час був Володимир Мономах. За його ініціативи у 1097 р відбувся Любецький з’їзд князів. Було прийнято рішення припинити усобиці, і проголошений принцип «Каждо так тримає отчину свою». Однак Усобиці тривали і після Любецького з’їзду.

Зовнішній фактор, а саме необхідність відсічі що з’явилися до середини XI ст. в південноруських степах кочівникам – половців, ще утримував на деякий час Київську Русь від розпаду на окремі князівства. Боротьба була нелегкою. Історики налічують близько 50 половецьких вторгнень з середини XI до початку XIII в.

Володимир Мономах

Після смерті Святополка II в 1113 р. спалахнуло повстання в Києві. Народ громив двори княжих управителів, великих феодалів і лихварів. Повстання вирувало чотири дні. Київські бояри закликали на великокняжий престол Володимира Мономаха (1113-1125).

Володимир Мономах змушений був піти на певні поступки, видавши так званий «Статут Володимира Мономаха», що став ще однією частиною «Руської Правди». Статут упорядкував стягування відсотків лихварями, поліпшив правове становище купецтва, регламентував перехід в холопство. Велике місце в цьому законодавстві Мономах приділив правовому становищу закупів, що говорить про те, що закупничество стало дуже поширеним інститутом і закабалення смердів йшло більш рішучими темпами.

Володимиру Мономаху вдалося утримати під своєю владою всю Руську землю, незважаючи на те, що ознаки дроблення посилювалися, чому сприяло затишшя у боротьбі з половцями. При Мономаху зміцнився міжнародний авторитет Русі. Сам князь був онуком візантійського імператора Костянтина Мономаха. Його дружиною стала англійська принцеса. Не випадково Іван III, великий князь московський, який любив «ворушити літописці», часто звертався до князювання Володимира Мономаха. З його ім’ям пов’язували і поява на Русі корони руських царів – шапки Мономаха, і спадкоємність влади руських царів від константинопольських імператорів. За часів Володимира Мономаха монахом Києво-Печерського монастиря Нестором була складена початкова руський літопис «Повість временних літ». Володимир Мономах увійшов в нашу історію як великий політичний діяч, полководець і письменник.

Синові Володимира Мономаха Мстислава Великого (1125-1132) вдавалося ще деякий час утримувати єдність руських земель. Після смерті Мстислава Київська Русь остаточно розпалася на півтора десятка князівств-держав. Настав період, що отримав в історії назву періоду роздробленості або питомої періоду.

Посилання на основну публікацію