Об’єднання Українського гетьманства. Капітуляція П. Дорошенка

План Дорошенко, таким чином, був дуже близький до виконання. Однак шок від дії турків скоро почав проходити. Перш за все, поляки заявили, що вони не збираються виконувати умови Бучацького договору. Вони відмовилися виводити свої гарнізони з Правобережних міст, а коли на наступний рік турки не повторили свого походу, поляки перейшли в наступ. 10 листопада 1673 польський полководець Ян Собеський здобув над турками блискучу перемогу під Хотином.
Зі свого боку Лівобережний гетьман Іван Самойлович, який побоювався втратити своє становище у разі визнання царем Дорошенко, всіма заходами прагнув очорнити свого конкурента в очах царя. Зовнішньополітична ситуація йому сприяла й зрештою похитнула позицію Москви.
На початку 1674 Іван Самойлович і головнокомандувач російською армією Г. Г. Ромодановський вступили в Правобережжі, маючи у своєму розпорядженні до 70000 чоловік. Самойлович займався широкої пропагандою, прагнучи залучити на свою сторону правобережних козаків. Населення було дуже невдоволено поведінкою союзників Дорошенко – турок. Руйнування фортець, виплата данини, розміщення турецьких гарнізонів в прикордонних містах, перетворення церков у мечеті, насильницьке навернення в мусульманство – викликало обурення.
До того ж, кримський хан не надіслав обіцяних татар. В одну мить Дорошенко виявився залишеним усіма. Він сидів у своїй резиденції в Чигирині, маючи у своєму розпорядженні не більше 5000 козаків.
У цих умовах 25 березня 1674 представники десяти Правобережних полків прибутку в Переяслав і визнали протекцію Москви. Іван Самойлович був обраний гетьманом обох берегів України, а Правобережжя перейшло під протекцію царя. При цьому обмовлялося, що Росія повинна захищати Україну від турків і татар, затверджувався двадцятитисячна реєстр, підтверджувалися «давні вольності»
Дорошенко вагався. Він був готовий визнати повноваження Самойловича, але від цього його утримували запорожці, на чолі з різко антимосковськи налаштованим кошовим отаманом І. Сірком.
У середині липня татари переправилися через Дністер і попрямувала до Чигирина, знищуючи все містечка на своєму шляху. Слідом йшла турецька армія на чолі з султаном.
Правобережжі, не маючи підтримки нізвідки, запекло пручалося туркам, ті влаштовували страшну різанину, бажаючи помститися за опір. Тільки в Умані загинуло більше 10 тисяч мирних жителів.
Положення Дорошенка, який не робив і не був в змозі що-небудь зробити для захисту Правобережжя, ставало безнадійним. Його покидала старшина і козаки. Правобережжі все більш порожніли, жителі рятувалися втечею. Символом приближавшегося кінця стала смерть у серпні 1675 соратника Дорошенко київського митрополита Йосипа Тукальського.
Нарешті восени 1676 Самойлович з Ромодановським зробили черговий похід на Правобережжя. Коли вони підійшли до Чигирина, не бажаючи більше продовжувати кровопролиття, Дорошенко вийшов з міста у супроводі старшини і духовенства і склав клейноди (знаки своєї гетьманської влади).
Так закінчилася політична кар’єра Петра Дорошенка. Він був відправлений до Москви, де якийсь час жив на становищі почесного бранця. Потім його призначили воєводою в Вятку. Закінчив свої дні Дорошенко 1698 р у своєму маєтку в Ярополче, Волоколамського повіту. Прапраонукою гетьмана була Наталя Гончарова, дружина О. С. Пушкіна.

Посилання на основну публікацію