Національно-визвольна революція в Україні

У середині XVII ст. в різних сферах життя українського суспільства визріло гостре невдоволення існуючим статусом України у складі Речі Посполитої, її політикою в українському питанні.

Боротьба набула національно-визвольний, релігійний і соціальний характер. Її цілями були: ліквідація національного та релігійного гноблення з боку Речі Посполитої, знищення існуючої системи соціально-економічних відносин.

Народне повстання під проводом Богдана Хмельницького (1648 – 1657 рр.) Переросло у Визвольну війну, а війна переросла в Національну революцію (1648 – 1676 рр.).

Українські повстанці протягом 1648 в трьох битвах повністю розгромили польське військо і звільнили територію України від окупаційної влади, Річ Посполита опинилася на межі воєнної катастрофи. Однак повстанці не змогли довести боротьбу до переможного кінця. Поляки почали збирати сили, щоб взяти реванш.

Гостро постала проблема пошуку Україні військово-політичної допомоги. У березні 1654 було укладено Переяславсько-Московську угоду (Березневі статті Б. Хмельницького). Цей договір Б. Хмельницький і козацька старшина розуміли як рівноправний військово-політичний союз, який дасть можливість Україні закінчити боротьбу за незалежність від Польщі. А Москва прагнула, уклавши договір, приєднати Україну.

Дуже скоро Московське царство починає порушувати союзницькі зобов’язання. У 1655 р Москва, без урахування інтересів України, укладає Віленське перемир’я з Польщею проти свого давнього ворога -Швеція. Московсько-Польське перемир’я було сприйнято у гетьманській столиці Чигирині як зрада з боку царя. Гетьман почав шукати нових союзників, однак змучений невдачами, важко хворий, він помирає 6 серпня 1657

Після смерті Б. Хмельницького положення України ускладнилося. Не закінчивши війну з Польщею, українська влада вступила у відкритий збройний конфлікт зі своїм союзником – Московією. Українські діячі відмовилися від реалізації національної державної ідеї, почали відстоювати регіональні та індивідуальні політичні інтереси. При розв’язуванні внутрішньополітичних проблем козацька старшина основні надії покладала на уряди інших держав. У результаті цього Україна розділилася на два гетьманства -Правобережное і Лівобережне.

Починається період громадянської війни в Україні, яка увійшла в історію під назвою «Руїна». У кінцевому результаті на Правобережжі 1676 р знову встановлюються окупаційна польська влада. Ліквідація Правобережного гетьманства і зречення від влади гетьмана Петра Дорошенка ознаменували поразка революції.

За свободу була заплачена неймовірно висока ціна. Людські втрати від воєнних дій, голоду, епідемій, захоплення в ясир, переселень, представляли до 65-70% усього населення України.

Основні причини поразки революції:

• особисті, групові та станові інтереси значної частини еліти, козацтва та інших верств населення переважали над національними та державними;

• помилки і прорахунки (після смерті Б. Хмельницького) у здійсненні внутрішньої політики, які загострили соціальну боротьбу в Україні і знищили фундамент молодої держави;

• різні зовнішньополітичні орієнтації старшинських угруповань у пошуках виходу зі складного геополітичного становища козацької України;

• постійна агресія в Україні з боку сусідніх держав.

Значення Національно-визвольної революції середини XVII століття в тому, що вона:

• спричинилася до створення національної держави;

• прискорила формування нової політичної еліти;

• стала імпульсом для розвитку національної самосвідомості;

• закріпила за створеним державою назву “Україна” і змінила назви “російський народ” на “український народ”;

• протягом тривалого часу після її завершення козаки, селяни і міщани користувалися соціально-економічними здобутками революції.

Посилання на основну публікацію