Національно-культурне відродження в Західній Україні

Зачинателі національного відродження в Західній Україні вийшли із середовища греко-католицького духовенства. Вони поширювали релігійні тексти українською мовою, доводили, що українська мова є рівноправним слов’янською мовою, а не діалектом російської чи польської мов.

У 30-і роки. XIX ст. центром діяльності, спрямованої на пробудження національної свідомості західних українців, стає Львів, де з 1833 по 1837 pp. діяв культурно-освітній гурток “Руська трійця”. Його засновниками були студенти Львівського університету Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич, Яків Головацький. Своєю метою вони ставили боротьбу проти національного гноблення, виступали за поширення знань про українську історію, традиції, перетворення української мови на літературну. У 1837 р гурток видав альманах “Русалка Дністровая”, майже весь тираж якого був конфіскований.

“Руська трійця” проголосила ідею нерозривної єдності всіх українських земель, незалежно від їх перебування у складі Австрійської чи Російської імперій.

Ці перші культурно-освітні організації сприяли зростанню національної свідомості українців, активізації національних процесів.

Під впливом революції 1848 р в Австрійській імперії українська інтелігенція і уніатське духовенство створили першу в Західній Україні українську політичну організацію Головну Руську Раду на чолі з єпископом Якимович. Рада вимагала утворення української автономії у Східній Галичині. У листопаді 1848 відбулося збройне повстання у Львові з вимогою утворення української автономії.

У другій пол. XIX ст. в суспільно-політичному русі в Західній Україні діяло три напрямки:

Москвофіли – представники якого не визнавали існування украінскго народу і його мови, пропагували ідею “єдиної руської народності від Карпат до Камчатки”, виступали за приєднання до Росії. Мали свою політичну організацію, видавничу базу, але значною підтримкою населення не користувалися.

Народовці – свою діяльність направляли на служіння інтересам українського народу, звідки і отримали свою назву. Головною метою народовців був розвиток української мови і культури, підвищення культурно-освітнього рівня та національної свідомості українського населення.

У 1868 р народовці заснували у Львові культурно-просвітницьке товариство “Просвіта”, яке очолив відомий педагог, журналіст, композитор А.Вахнянін. “Просвіта” мала філії у всіх містах Західної України. Крім культурно-просвітницької роботи, вона займалася і економічною діяльністю – засновувала кооперативи, магазини, позичкові каси. До кін. XIX ст. “Просвіта” за популярністю серед населення суперничала з церквою.

На рубежі 70-80-х рр. Народовському рух включається в політичне життя. У 1885 р народовці заснували свій політичний орган – Народну Раду. Організація висунула вимогу надати українським землям автономію в межах Австро-Угорщини.

Радикальне напрям, який виник під впливом ідей Драгоманова. Радикали виступали за утворення незалежної України, пропагували революційні методи боротьби, закликали до політичної діяльності широкі народні маси. Очолювали напрямок Іван Франко, Михайло Павлик, Остап Терлецький.

У 1894 р з Києва до Львова переїхав М.Грушевський і зайняв посаду професора Львівського університету. Ця подія мала великий позитивний вплив на розвиток національного руху, української науки, зв’язків між західними і східними українцями. Грушевський очолив створене “Просвітою” Наукове товариство ім. Т.Шевченко.Очень важливим було те, що Товариство об’єднувало зусилля вчених і діячів культури Галичини та Наддніпрянщини і являло собою своєрідну академію наук українського народу.

Створення українських політичних партій в Галичині

У 1890 р під впливом М. Драгоманова з ініціативи І. Франка та М. Павлика тут була заснована Русько-українська радикальна партія. Крім Російсько-української радикальної партії з руху народовців виникли: Українська соціал-демократична партія (1899), Національно-демократична партія (1899) і Християнсько-суспільна партія (після 1896).

У 1899 р народовці на чолі з Є. Левицьким і В. Охрімовичем утворили Українську національно-демократичну партію, до якої приєдналися Грушевський і Франко. Партія стояла на ліберальних позиціях, головною метою проголосила незалежну українську державу. З часом націонал-демократи перетворилися на найбільшу партію в Західній Україні.

Отже, другу половину – кінець XIX ст. можна оцінити як період піднесення національно-визвольного руху, посилення позицій та ролі тих політичних сил, які, виступали за всеукраїнське об’єднання на принципах визнання незалежності й української державності.

Таким чином, XIX ст. став періодом справжнього національного відродження: зросла національна свідомість українців, значних успіхів досягла українська культура. Національно-визвольний рух як в Наддніпрянській, так і в Західній Україні пройшов шлях від культурно-просвітницького до політичного етапу, висунувши гасло політичної самостійності України.

Питання для контролю

1. Коли було скасовано кріпосне право в Австрійській та Російської імперіях?

2. Які особливості економічного розвитку Наддніпрянської України у складі Російської імперії?

3. Оцініть етносоціальний склад населення України у другій пол. XIX ст.

4. Порівняйте бачення ролі та місця України в документах Кирило-Мефодіївського братства і декабристів.

5. Які наслідки для Західної України мала революція 1848-1849 рр. в Австро-Угорщині?

6. Охарактеризуйте три напрямки національно-визвольного руху в Західній Україні у другій пол. XIX ст.

Посилання на основну публікацію