Література Київської Русі

Література 11 століття на Русі

Дев’ять десятих всіх наших знань про історію Київської Русі дають літописі. Уже перше знайомство з візантійськими історичними хроніками подало російським книжникам думка створити щось подібне для своєї країни. Вони стали збирати стародавні перекази і вести щорічні записи про поточні події. Цей первинний матеріал поєднувався і редагували в узагальнюючих працях – літописних зведеннях.

Складання нового літописного зводу завжди було пов’язано з яким-небудь важливою подією політичної або церковного життя – початком правління великого князя, приходом на кафедру нового митрополита або єпископа, будівництвом храму. Вважають, що спонукою для початку російського літописання – складання Давнього зводу – стало освячення Софійського собору в Києві. При соборі розмістилася резиденція глави Російської православної церкви – митрополита Київського.

Зміни в політичній обстановці, а також перипетії внутрішньоцерковної боротьби підштовхували до створення нових великих пам’ятників літописання – Зводу ігумена Никона (70-і рр. XI ст.) І Початкового зводу (1093-1095). Нарешті, за справу взявся чернець Києво-Печерського монастиря Нестор.

Повість минулих літ

Близько 1113 р Нестор закінчив свою знамениту працю – «Повість временних літ». Назва Несторовой літописі походить від перших слів тексту: «Се повість временних літ, звідки пішла Руська земля, хто в Києві нача первее княжити, і звідки Руська земля стала є». Слова «Се повість временних літ …» в перекладі з давньоруської мови означають приблизно наступне: «Ось розповідь про минулі роки …»

Творчо переробивши праці попередників і доповнивши їх своїми власними матеріалами (щорічними записами про події останніх років, відомостями з візантійських хронік, договорами Русі з греками, народними переказами про перших київських правителів і т. П.), Нестор створив цілісне і захоплюючий літературний твір. Він представив широку панораму всесвітньої (біблійної) історії, на тлі якої починається історичне буття східних слов’ян і формується Київська держава. Пізні літописці з величезною повагою ставилися до праці Нестора. Зазвичай вони поміщали його в початковій частині своїх літописних склепінь.

У «Повісті временних літ» міститься докладна розповідь про вибір віри князем Володимиром. Посланці князя розповідають: «І прийшли ми в Греки, і ввели нас туди, де вони служать Богові своєму, і не знали – на небі чи на землі ми: бо немає на землі такого видовища та краси такої, і не знаємо, як і розповідати про це”.

Слово про Закон і Благодать

Майже всі збережені до наших днів пам’ятки літератури Київської Русі пройняті живим релігійним почуттям і наповнені молитовним зверненням до Бога та святих. Деякі відрізняються оригінальністю думок і яскравою художньою формою. Серед такого роду творів – знамените «Слово про Закон і Благодать» митрополита Іларіона.

«Слово про Закон і Благодать» – перший відомий нам авторський твір давньоруської літератури. В основі своїй це великодня проповідь, виголошена Іларіоном, мабуть, в 1049 г. Звідси і святкова піднесеність тону, і особливе, захоплене настрій, що пронизує весь твір. Він наполегливо проводить думку про духовну самостійності Русі, «що відома і чутна усіма чотирма кінцями землі».

Прагнення до утвердження духовної самостійності Русі, явно помітна в «Слові про Закон і Благодать» Іларіона, проявилося і в шануванні перших руських святих – князя Володимира Святославича, його синів Бориса і Гліба, засновників Києво-Печерського монастиря Антонія і Феодосія. Згідно з церковними правилами тієї епохи, для посмертного зарахування до лику святих необхідні були три умови: чудеса біля гробу, нетлінність мощей і наявність житія – розповіді про життя і подвиги святого, про вчинені ним чудеса.

Повчання дітям

Повною протилежністю гучної риториці «Слова про Закон і Благодать» стало глибоко особисте за характером, сповнене релігійно-філософських роздумів «Повчання дітям» Володимира Мономаха. Воно збереглося в єдиному екземплярі в складі Лаврентіївському літописі у записі 1096 р

Посилання на основну публікацію