Козацтво на рубежі століть. П. Сагайдачний

Між тим, після поразки повстання С. Наливайка становище козацтва було сильно ослаблено. Частина з них пішла в Запоріжжі, інша розійшлася по містах. Але зовнішньополітичне становище Речі Посполитої незабаром змусило польські власті шукати нову угоду з козаками. В 1600 р козацький гетьман Самійло Кишко з 4000 козаків на прохання короля ходив на Молдавію, а потім до Лівонії проти шведів.
У 1604-1612 рр. українські козаки брали найактивнішу участь у подіях російської Смути. Поряд з польською шляхтою багато з них відправилися шукати щастя в Московську державу. Тільки з Дмитром Самозванцем 1604 р на Москву пішло 12000 українських козаків – там були й реєстрові, і запорожці і що приєдналися до них «показаченние».
Ці походи мали і зворотну сторону медалі. Польське уряд не погоджувався збільшити розмір реєстру понад 1000 чоловік, а у війні взяли участі десятки тисяч «показаченних». По закінченню війни всі вони залишилися без доходів і засобів до існування. Починалися грабежі та розбої, що не приносило слави козацькому імені. Припинити анархію в козацькому середовищі і створити регулярну армію, що стала грізною військовою і політичною силою в Речі Посполитій, вдалося Петру Конашевичу на прізвисько Сагайдачний.
Народився майбутній гетьман приблизно в 1570 р, в селі Кульчиці Самбірського повіту воєводства Руського, в Галичині. Він походив з родини українського шляхтича Конона з роду Конашевичів-Попеля герба «Побуг» та Пелагеї. Прізвище своє він отримав пізніше, вже на Запоріжжі: «сагайдаком» татари називали сагайдак для лука і стріл.
Сагайдачний закінчив повний курс Острозького колегіуму і навіть написав у свої студентські роки полемічний працю «Пояснення про унію», що викликав такий відгук, що про нього згадував литовський канцлер Лев Сапіга в своєму листі до полоцкому архієпископу Йосипу Кунцевичу.
З Острога Сагайдачний переїхав до Києва, де деякий час працював домашнім учителем у міського судді Яна Аксака. Потім, приблизно в 1601 році він покинув свою роботу і виїхав до Запоріжжя, взяв участь в Молдавському і Лівонської походах. Видатні військові та організаторські здібності, величезна працездатність висунули його в середовищі козаків. Сагайдачний став гетьманом і утримував за собою це звання з невеликими перервами десять років.
Почав Сагайдачний свою діяльність як керівника реєстрового козацтва з реорганізації війська. Він постарався позбутися від усяких випадкових елементів. Згідно з його угодою з польськими властями 1617 до реєстру не могли записувати ремісників, купців та інших, що не мали землю категорії людей. Сагайдачний ввів в екіпіровку реєстрових козаків рушницю, вимагав, щоб кожен мав коня. Почалися регулярні огляди війська і муштра. Підтримувалася сувора дисципліна, винних карали аж до страти.
У результаті реформи замість 50-60 тисяч свавільників з’явилося 10000 регулярного війська. У міру потреби, Сагайдачний міг збільшити це число в чотири рази.
Розуміючи важливість додаткового доходу для козаків, Сагайдачний зі своїми реєстровими брав активну участь у військових компаніях, які організовувалися за згодою або за дорученням польського уряду. Для ведення війни з турками за розпорядженням гетьмана число чайок було збільшено до 300. В 1600 р козаки увірвалися в Перекоп, в 1609 р спалили Ізмаїл та Кілію. Під особистим керівництвом Сагайдачного були здійснені успішні походи через Чорне море. У 1614 р козаки зруйнували Синоп, спалили його цейхгауз, завдавши величезний матеріальний збиток. Гарнізон був майже повністю знищений, захоплені великі запаси зброї, кораблі, звільнено десятки невільників. На початку 1615 на 80 чайках вони напали на Константинополь, спалили гавані Мізевну і Архюка, спустошили місцевість і пішли, перелякавши самого султана. Турецький флот погнався за ними, наздогнав біля гирла Дунаю, але козаки кинулися в атаку і спалили кораблі турків, захопивши в полон їх воєначальника. Після цього козаки Сагайдачного напали і спалили Кафу – один з найбільших невільничих ринків Чорномор’я. Розгніваний султан наказав стратити великого візира та інших вищих сановників, які допустили таку поразку.
Після цих походів козацьке ім’я покрилося славою, про них заговорили навіть у Європі та вплив козаків у Речі Посполитої різко зросла. Воно все більше перетворювалося на силу, з думкою якої доводилося рахуватися навіть королю. Польський сейм неодноразово з тривогою зазначав, що козаки самі встановлюють собі закони, самі обирають командирів і практично створюють в рамках Речі Посполитої іншу республіку.

Посилання на основну публікацію