Горілка

«Міністерство охорони здоров’я України попереджає: надмірне вживання алкоголю шкодить вашому здоров’ю». Цю статтю ми просто не могли не почати з відомого всім попередження. Воно, можливо, вже набило оскому, про те, що алкоголь шкідливий, знають усі, і тим не менш переважна більшість населення нашої країни в тих чи інших дозах, з різним ступенем сталості вживає спиртні напої. Для когось алкоголь – це тепла компанія друзів, задушевна бесіда, коли люди скидають з себе напругу і довіряють один одному найпотаємніші думки і таємниці, просто приємне тепло, що зігріває в холодний зимовий вечір. Для інших же алкоголь – це сімейні трагедії, біда і горе, а іноді і смерть. Але хто б і як не ставився до алкоголю, факт залишається фактом – традиція вживання спиртних напоїв є частиною культури українського народу, і зароджувалися ці традиції тоді, коли, власне кажучи, зароджувалася українська нація.
У цій статті мова піде не про алкоголь взагалі, а про міцні спиртовмісних напоях, точніше про горілку. Або ж, як прийнято називати її в Україні, горілку. Відразу ж обмовимося, що, щоб не влазити в історичні та лінгвістичні нетрі, слова «горілка» і «горілка» будуть для нас синонімами (хоча, звичайно ж, знайдуться ті, хто скаже, що це абсолютно не так).
Хто ж першим став вживати суміш етилового спирту з водою у співвідношенні 40:60 (або близькому до оному)? Суперечки з цього приводу ведуться дуже давно, не припиняються досі і, мабуть, не припиняться ніколи. Авторство горілки приписують собі (або ж за них це роблять історики та журналісти) багато народів. Наприклад араби. Власне кажучи, слово «алкол» в перекладі з арабської означає «спирт». Звідси, мовляв, все й пішло. Вже в XI-XII століттях араби прекрасно знали, як шляхом перегонки з різних субстанцій отримати спирт, а вже в тому, щоб розбавити його водою до потрібної концентрації, взагалі не було ніяких складнощів. Правда, використовували вони спирт як дезінфікуючий засіб або як наркоз. Так що хоча хворий, вживаючи спирт, і порушував встановлені Кораном закони, але оскільки робив він це вимушено, то і гріхом такої вчинок не рахувався.
З усім вищесказаним абсолютно (саме абсолютно – щоб підкреслити це, шведи навіть свою знамениту горілку «Абсолютом» назвали) не згодні гарячі шведські хлопці і їх не менш гарячі подруги. Шведи впевнені, що горілка – це їхній винахід, повідомлення про цей продукт з’явилися ще в XV столітті. Правда, тоді суміш води і спирту використовувалася у виробництві чорного пороху для мушкетів. Потім вже шведи зрозуміли, що цей продукт можна використовувати і в інших, більш мирних цілях. І почали гнати горілку в такій кількості, що іншим народам залишалося тільки заздрити. Як свідчать історичні документи, в 1820-х роках у Швеції налічувалося більше 175 тисяч (!) Спиртових заводів. Мабуть, в даному випадку мова йде не тільки про більш-менш великих підприємствах, а й просто про домашніх винокурнях, проте кількість все одно вражає.
Що ж стосується наших північних сусідів, то в Росії визнають, що горілка – це не їхній винахід. Однак наполягають на тому, що саме в Московії горілку стали використовувати як власне горілку, тобто вживати її, рідну, всередину. Про що говорить, зокрема, і той факт, що Росія першою у світі ввела державну монополію на горілку – в 1540 році цар Іван Грозний видав указ, згідно з яким гнати спирт могли тільки особливо наближені бояри і деякі монастирі. Ті чи інші обмеження на виробництво спиртних напоїв існували як у Російській імперії, так і в Радянському Союзі. Природно, що вони безпосередньо стосувалися і українців.
До речі, тут буде доречним згадати ще про один претендента на звання першовідкривача горілки, що має безпосереднє відношення до історії України. У Польщі абсолютно впевнені, що вперше промислове виробництво горілки було розпочато в Кракові ще в XIV столітті, про що і свідчать історичні документи. Відповідно, українці (нагадаємо, що Україна з XV століття входила до складу Речі Посполитої) також були знайомі з міцними напоями. Про що, принаймні побічно, говорить одне з українських назв горілки: «оковитої» – насправді не що інше, як викривлене латинське «aqua vitae».
Говорячи про роль, яку грав алкоголь в житті українського народу, перш за все, звичайно ж, згадаймо запорізьких козаків. Адже у свідомості народу неодмінним атрибутом життя запорожців, крім оселедця, шароварів, шаблі та доброго коня, є традиційна чарка горілки. Під час обряду вступу в козаки у випробуваного, крім іншого, запитували, чи п’є він горілку, а потім пропонували осушити залпом добру чарку «оковитої» (відразу обмовимося, що деякі історики вважають відомості про такий обряді не більше ніж безпідставний вигадкою). І ця чарка була аж ніяк не останньою в житті козака.
Французький мандрівник і інженер Гійом де Боплан писав про це так: «У пияцтво і буйного вони намагалися перевершити один одного, і навряд чи знайдуться у всій християнській Європі такі безтурботні голови, як козацькі, і немає на світі народу, який міг зрівнятися в пияцтві з козаками … Будь-який з них також вміє і пиво зварити і “викурити” горілку ». Напевно, з таким категоричним твердженням можна й посперечатися (згадаймо про шведів з їх майже двома сотнями тисяч спиртових заводиків), але загалом Гійом де Боплан прав – козаки горілку любили. Власне кажучи, з цього приводу можна ще згадати незабутню «Енеїду» Івана Котляревського і часом просто-таки безпробудне пияцтво Енея і його товаришів-козаків.
Козаки пили, і пили багато – це факт. Але потрібно відзначити й таке. У масі своїй козаки пиячили не заради пияцтва, не тільки для того, щоб «напитися і забутися». Так, були гіркі п’яниці, і немало, для яких корчма була «княгинею», «а в тій княгині багато козацького добра загине, і сама вона неошатно ходить і козаків під випадок без свиток водить». Але все ж велика частина козацтва, при всій повазі до горілки, не опускалася до примітивного пияцтва, зберігаючи в питті певну обрядовість і вірність традиціям. Знавець звичаїв запорізького козацтва Дмитро Яворницький писав з цього приводу: «Пили козаки культурно. Майже у кожного козака була своя срібна чарка, кришталеві креденца [скриньки для зберігання чарок. – Авт.], Здобуті в бою або подаровані за хоробрість ». У пошані у козаків була не просто тривіальна горілка, а, як вказував Яворницький, «суміш горілки, меду, сушених фруктів, переважно родзинок, винограду, груш, яблук, зварена разом з імбиром і іншими в цьому роді прянощами». До того ж на час війни і бойових походів у козацькому війську оголошувався «сухий закон», винного ж в його порушенні карали дуже суворо, іноді і стратою.
Говорячи про культуру вживання спиртних напоїв в Україні, не можна не згадати ще про один характерне явище – самогоноваріння. Державна монополія і високі ціни на горілку породжували цілком закономірний відповідь з боку населення: «Не можна купити – зваримо самі!» Напевно багато читачів згадають сцену з радянського фільму «Зелений фургон», в якій молодий начальник міліції Льоня Патрикеєв і його напарник, сільський міліціонер Грищенко , проводять рейд по боротьбі з самогонниками (справа відбувається в причорноморських степах в бурхливі післяреволюційні роки). Роздивляючись в бінокль село і побачивши димки, підіймаються над будинками, наївний начальник міліції подумав, що селяни варять варення і навіть згадав з цього приводу щось з «Євгенія Онєгіна». На що навчений досвідом Грищенко відповів, що варення – річ хороша, он у тому дворі його роблять з пшениці, і виходить воно чисте, як сльоза, там ще з чогось, а он там – женуть з буряка, але це «варення» краще не брати, а то від нього голова болить – страшна справа. Тільки після цього до Льоні Патрікеева дійшло, що димки означають варення, а самогон, все село тільки тим і займалося, що гнало сей життєво необхідний продукт. Сцена, повторимося, характернейшая, причому незалежно від часу і влади, яка хоч і намагалася боротися з самогоноварінням, але взагалі-то всі розуміли, що боротьба ця марна за своєю суттю. Все, крім самої влади.
У всій цій боротьбі була одна закономірність – чим більше влада забороняла, чим вище піднімала ціни на сорокоградусний продукт, тим більше народ варив самогону, винаходячи все нові і нові способи його виготовлення. Останній приклад – пріснопам’ятна антиалкогольна кампанія середини 1980-х років минулого століття. Хорошу в общем-то ідею – обмежити споживання спиртних напоїв – реалізовували абсолютно неправильними методами. І в результаті постраждали десятиліттями вирощувані унікальні виноградники, при цьому народ менше пити так і не став.
Нині ситуація, на щастя, в основному змінилася. Часи самогону та «паленої» горілки моторошного якості залишилися в минулому. Український споживач може вибрати собі горілку по своєму смаку і фінансовим можливостям, як кажуть, «від і до». Поставки спиртного – одна з найважливіших статей українського експорту, наші вітчизняні алкогольні напої знають і цінують за кордоном.
Завершимо ж ми цю статтю тим же, з чого і почали. Ще раз нагадаємо, що «Міністерство охорони здоров’я України попереджає: надмірне вживання алкоголю шкодить вашому здоров’ю». І це цілком серйозно.

Посилання на основну публікацію