Чернігівське князівство

Географічне положення Чернігівського князівства від Дніпра і вздовж р. Оки. Його кордону на півдні перетиналися з Переяславським князівством, на сході – з Муромо-Рязанським, на півночі – з Смоленським, а на заході – з Київською та Турово-Пінським. Більшу частину населення княжої території становили східнослов’янські племена. Є ймовірність припускати, що князівство було названо «Чернігівським» або через князя Чорного, або через Чорного лісу.

Чернігівська земля була одним з найбільш підходящих місць для поселення з усіх областей Древньої Русі. М’які кліматичні умови, багата різними плодами земля, велика кількість річок і лісів були величезним плюсом для місцевого населення. Також через Чернігівське князівство проходив головний торговий шлях Русі. Завдяки ранньому виникненню тут міст з ремісничим населенням до 11 – 12 століть Чернігівська земля вважалася найбагатшою областю Русі, що має велике політичне значення.

В 9 столітті в результаті перемоги жителів півночі над сусідськими східнослов’янськими племенами і поширенню їх влади, утворилося напівдержавне утворення, обтяжене даниною Хозарський каганат. У 10 столітті князівство визнало залежність від князя Олега, а ближче до кінця 10 століття було включено в великий князівський домен. У 1024 влада над Чернігівськими землями дісталася Мстиславу Хороброму, братові Ярослава Мудрого. Під час його правління князівство практично не залежало від Києва. У 1036 році, коли Мстислав помер, князівство знову приєдналася до великокняжескому домену. Князь Ярослав Мудрий заповідав Чернігівську землю спільно з Муромо-Рязанської своєму синові Святославу. Він вважався начальником родової князівської династії, яка утвердилася в Чернігові лише до 11 століття. У 1073 року влада над князівством переходить до Всеволоду Ярославовичу, а потім до його сина Володимира Мономаха. Незважаючи на це, в 1097 році на Любечском з’їзді князі вирішили записати Чернігівську і Муромо-Рязанську землі володіннями Святославичей.

Чернігівським князем ставати Давид Святославич, після нього Ярослав Рязанський. Муромо-Рязанська земля залишилася Ярославу, а Чернігівське князівство поділили між собою Давидовичі і Ольговичі. Деяким з чернігівських князів вдалося ненадовго підпорядкувати собі Київ і заволодіти великокнязівським столом. Також були спроби завоювати Великий Новгород, Галич і Турово-Пінське князівство. Під час боротьби з сусідами і внутрішніх міжусобицях, князі іноді зверталися за підтримкою до половців.

У другій половині 12 століття посилюється дроблення Чернігівського князівства. У його складі з’являються такі князівства як: Новгород-Сіверське, Курське, Путивльское, Стародубський і Вщіжское. З 1180 по 1181 рік і в 1197 році Ольговичам вдається заволодіти Великим Новгородом, а також в 1205 року було утворено Галицьку землею. Але 1211 року бояри Галицького князівства наказують повісити всіх трьох Ольговичів, після чого влада над Черніговом дістається смоленського Рюрика Ростиславовичу.

На початку 13 століття Чернігівське князівство остаточно розділяється на уділи. Але це не завадило чернігівському князю Михайлу вести активну політику щодо до сусідських областям, і спробував взяти під контроль Великий Новгород і Київ. У 1235 до його володінь переходить Галицьке князівство, а пізніше Перемишельскій волость.

Ослаблення Чернігівського князівства міжусобицями, боротьбою з сусідами, поділом на уділи і відсутності згуртованості князів, забезпечили сприятливі умови для монголо-татарської навали. У 1239 році через нападки Батия Чернігівське князівство фактично припинило існувати. Після 1261 року Чернігівське князівство перейшло у володіння Брянського князівства, а в 14 столітті дісталося Литовському князю.

Посилання на основну публікацію