Здоров’я і хвороба

Універсального загальноприйнятого визначення здоров’я не існує. Найбільш коротке і ємне – це комплекс фізичного, інтелектуального і соціального благополуччя людини. Відразу ж стає ясно, що мова йде про взаємозалежних складових: при фізичному неблагополуччя дуже важко досягти соціального благополуччя і т. П. Були зроблені спроби формалізувати ці характеристики здоров’я, але далі складання витонченої таблиці, в комірках якої були записані якісь абстрактні умовні позначення, справа не пішла.

Якими реальними величинами можна заповнити клітини цієї матриці, нікому не відомо. Придумати ж можна все, що завгодно, але навіщо?

За визначенням ВООЗ, існує 27 параметрів, що характеризують здоров’я населення. Мені не вдалося їх знайти. Але після того як з’ясувалося, що один з них – “Задоволеність населення якістю медичної допомоги”, я припинив пошуки.

Мабуть, найбільш простим визначенням є таке: здоров’я – це сукупність тривалості та якості життя. З тривалістю ясно – її можна легко виміряти. А що таке якість? Знову ж приходимо до комплексу фізичного, інтелектуального і соціального благополуччя? Ймовірно, треба зупинитися на побутовому уявленні про те, що здоров’я – це відсутність захворювань. Якийсь варіант вікової норми. З цього і будемо виходити в подальших міркуваннях і розрахунках.

Для обдумування уявляю читачеві найпростішу таблицю співвідношень між тривалістю і якістю життя.

Не все тут очевидно з першого погляду. Відмінна і катастрофічна оцінки не викликають сумнівів. А решта? Чи є коротке життя високої якості більш кращою, ніж тривала – низького? Звичайно, ці переваги індивідуальні.

Однак якщо звернутися до повсякденній практиці, то відомо, що переважна більшість пацієнтів різного віку, будучи перед цим практично здоровими, при виникненні загрозливих для життя захворювань і травм дають згоду на калічать операції, спрямовані на збереження життя (видалення внутрішніх органів, ампутація, каловий свищ і т. п.), чітко розуміючи, що вони після цього стануть інвалідами.

Якщо ж звернутися до чисто соціальній сфері, то заміна смертної кари довічною каторгою в усі часи вважалася актом милосердя.

Ось і відповідь на це питання. Тривалість життя є (вважається) найвищою цінністю. А якість життя ВТА-ком випадку стає витрачаються ресурсом її тривалості.

У проблеми “тривалість – якість життя” є і суто біологічний, навіть еволюційний аспект. Вроджена програма самовідтворення у живих істот домінує над програмою самозбереження. Друга є засобом, що забезпечує виконання першої.

Ексквізітний приклад. Самка богомола під час спарювання відгризає голову своєму благовірному, після чого його тіло ще енергійніше завершує акт запліднення.

У звичайній же для нас життя Пані Природа відвертається від індивідуумів, які завершили за віком свій репродуктивний цикл, що виконали головну біологічну програму. Доживай як знаєш … Тоді-то і виникають хвороби старечого віку: атеросклероз, рак, діабет, остеопороз, деменція і прочая, і прочая.

Хвороба. За К. Марксом, “Хвороба – це обмежена в своїй свободі життя”. Все правильно з соціальних, і навіть соціально-економічних позицій. А з біологічних? Зрив адаптаційних механізмів? Структурно-функціональні зміни тканин, органів і систем організму, що виходять за межі середньостатистичної норми? Знову ж все правильно, але і це неповно. Я не стану заглиблюватися в цю, здавалося б, ясну, але так і не вирішену проблему. Спробую зупинитися на чисто клінічних її аспектах з інформаційних позицій.

Російське слово “хвороба” походить від слова “біль”. Це основний внутрішній біологічний сигнал про якесь неблагополуччя в організмі. Проте багато серйозні неблагополуччя не супроводжуються больовими сигналами. У першу чергу, це відноситься до онкологічних процесів, але не тільки.

В рамках даного викладу будемо називати захворюваннями (хворобами) такі структурні, функціональні або структурно-функціональні відхилення в стані тканин, органів або систем органів, які в даних конкретних умовах існування цілісного організму не викликані необхідністю його адаптації до цих умов. Правда, існують і хвороби адаптації, але це вже окрема розмова. Ці відхилення можуть бути стійкими або минущими, прогресуючими чи оборотними і т. Д., І т. П.

Найбільш істотно те обставина, що хвороба – це процес, з яким організм нерідко прагне впоратися власними коштами.

Прийнято розрізняти місцеві і загальні захворювання, у тому числі системні. Хоча відомо, що в будь-який місцевий патологічний процес в тій чи іншій мірі включається весь організм, але так практично зручніше.

Існує “Міжнародна класифікація хвороб” (МКБ), де є більш і менш вдалі розділи. Це залежить від рівня нашого незнання. У міру його зменшення МКБ періодично переглядають.

Інформаційний аспект будь-якого захворювання досить простий. Кожна хвороба має комплекс відмінних проявів, які називаються в медицині симптомами даного захворювання. Ці симптоми виявляються не завжди, особливо при традиційному клінічному обстеженні. Але це не означає, що вони не існують (докладніше про це говориться у відповідній главі).

Якщо початкові зміни в тканинах і органах ще не проявляються характерними симптомами розвинувся або розвивається захворювання, то такі зміни прийнято називати пред-хворобою.

Найважливіше завдання інформаційного забезпечення медицини – своєчасне виявлення симптомів і синдромів захворювань та надання відомостей про динаміку їх перебігу.

Охорона здоров’я – це соціальний інститут зі своєю структурою і функціями, зі своєю специфічною інформаційною підтримкою. Охорона здоров’я призначене для організації та забезпечення всебічної діяльності профілактичної та лікувальної медицини. До функцій системи охорони здоров’я відносяться також просвітницька (для населення) і контрольна (для всієї держави). Я не буду торкатися тут таких проблем, як сприяння науці і системі медичної освіти, підготовці кадрів, організації екстреної медичної допомоги при надзвичайних ситуаціях (ЕМП НС), а також військової медицини, тим більше що цим займаються й інші відомства. Наведу тільки діаграму, яка демонструє внесок різних факторів в “загальну скарбничку” – рівень здоров’я населення (рис. 10.1).

За великим рахунком, підвищення рівня здоров’я населення є функцією держави, громадських організацій та самих громадян. Система охорони здоров’я лише вносить свій посильний, хоча і незамінний внесок.

Ієрархічну структуру системи охорони здоров’я можна представити у вигляді піраміди (рис. 10.2). Її підставою є клінічний (базовий) рівень. Далі – учрежденческой – рівень ЛПЗ. Вище – територіальний. На самому верху – федеральний.

Якщо основа піраміди якимось чином прибрати, то вся конструкція розсиплеться і всі управлінці, і навіть міністр стануть безробітними.

Схема територіального рівня. Від узгодженої взаємодії ЛПУ безпосередньо залежить співвідношення числа хворих і здорових людей серед населення території. Орган охорони здоров’я має забезпечити необхідну і осмислену інформаційну підтримку всіх видів цієї професійної діяльності.

Рух інформаційних потоків в ієрархічній системі управління охороною здоров’я має бути організоване за певними загальними правилами.

Вся інформація, переміщувана знизу вгору, на кожному ієрархічному рівні видозмінюється, набуваючи вигляду узагальнених характеристик. Цей процес називається агрегацією даних. Це означає, що вся конкретна предметна індивідуальна інформація про кожного хворого, необхідна лікаря, при передачі на рівень адміністрації ЛПУ абстрагується від безпосередніх джерел і набуває вигляду знеособлених, узагальнених статистичних даних про діяльність як лікарів, так і лікувальних підрозділів.

Посилання на основну публікацію