Мовна картина світу

Концепція мови як особливої ​​моделі світу належить лінгвістичної філософської концепції В. Гумбольдта (початок XIX ст.) Та викладена в роботі “Про відмінність будови людських мов і її вплив на духовний розвиток людства”. Ідеї ​​В. Гумбольдта послужили відправною точкою для багатьох концепцій, що народилися в XX в. До їх числа відноситься гіпотеза мовної відносності Е. Сепіра і Б.Л. Уорфа (“Ставлення норм поведінки до мислення і мови”).
Суть цієї гіпотези в тому, що мова впливає на розумову діяльність його носіїв. Особливо помітним цей вплив виявляється в дитинстві. Так, маленький ескімос тому звертає увагу на різні види снігу – падаючий, талий, несомих вітром і т.п., що його змушує це робити рідна мова, оскільки в ньому є спеціальні слова для позначення цих видів снігу. Одні й ті ж поняття не дані з досвіду всім людям в одній і тій же формі. Вони залежать від природи мови або мов, завдяки вживання яких вони розвинулися.
Від цього висновку дослідник переходить до поняття мовної картини світу (МКС): “Мови є по суті культурними сховищами великих і самодостатніх мереж психічних процесів”.
Термін “картина світу” був введений в науку пізніше, на рубежі XIX-XX ст. У лінгвістику цей термін прийшов з праць німецького вченого Л. Вайсгербера.
В даний час формування поняття КМ далеко від завершення, але всіма дослідниками приймається в якості базового наступне визначення: картина світу – це система інтуїтивних уявлень про реальність.
Картини світу бувають різні, за кількістю носіїв можуть бути виділені:
індивідуальна КМ – світобачення окремої людини, засноване на його досвіді, знаннях;
КМ соціальної групи – загальне для групи людей світобачення, що об’єднує.
національно-етнічна КМ – цілісна система поглядів на світ, властива національно-культурній спільноті, нації.

Посилання на основну публікацію