Мова і інформація

Мова – це засіб комунікації, що служить для накопичення і передачі культурного досвіду новому поколінню.
Поняття інформація увійшло в постійне вживання стосовно до теорії інформації або теорії зв’язку. Передається інформація за допомогою носіїв, що мають матеріальну природу – інформаційних кодів. Кожна природна і соціальне середовище виробляє свій інформаційний код для передачі інформації. Існування суспільства засноване на узгодженні дій всіх його членів, яке може бути досягнуто тільки за рахунок інформаційного обміну. І чим вище рівень такого обміну, тим більш успішно існування соціуму, тому інформаційний код служить ще одним із засобів створення і використання соціального ресурсу – сукупної пам’яті, що полегшує існування і розвиток суспільства в цілому, а також окремих його членів.
У соціумі найвищою формою інформаційного обміну виступає мовна комунікація. Структура мови відображає структуру явищ, з якими взаємодіє соціум. Кожна одиниця мови являє собою знак: матеріальний носій ментальної інформації (значення або семантики), закріплену за одиницею в процесі її використання. У мовних структурах відбивається модель зовнішнього світу.
Концепція мови як знакової системи була описана в роботі Ф. де Сосюра “Курс загальної лінгвістики” (1916). Ця робота зіграла велику роль для розвитку семіотики (науки про знакові системи) в цілому. Протягом XX в. філософи та лінгвісти розробляли різні графічні моделі знака. Першою такою моделлю, широко відомої досі, став “семантичний трикутник” або “трикутник віднесеності” Ч.К. Огдена і А.А. Річардса, представлений в роботі “Значення значення” (1923):

Посилання на основну публікацію