Кодування інформації

Інформація надходить від джерела до приймача за допомогою знаків або сигналів. Для того щоб відбулася передача інформації, приймач повинен не тільки отримати інформацію, але і розшифрувати її. Тому він повинен мати код – систему умовних знаків для передачі інформації.

Кодування – перехід від однієї форми подання інформації до іншої, найбільш зручною для її зберігання, передачі або обробки. Наприклад, за допомогою нотних знаків кодується будь-який музичний твір. За допомогою дорожніх знаків кодуються правила дорожнього руху.

Кожен населений пункт має поштовий індекс, за яким визначається місце відправлення листа. Німі люди використовують спеціальний мову жестів.

У XIX ст. французький педагог Луї Брайль придумав абетку для сліпих. Букви цього алфавіту на аркуші щільного паперу у вигляді певним чином видавлених точок. Проводячи пальцем по таким дірочках, незрячі люди розрізняють букви і можуть читати.

При кодуванні ставляться різні цілі і, відповідно, застосовуються різні способи кодування. Найбільш поширені цілі кодування:

  • 1) економність (скоротити запис);
  • 2) надійність (засекретити інформацію);
  • 3) зручність обробки або сприйняття.

Найчастіше застосовують такі способи кодування:

  • 1) графічний (за допомогою малюнків);
  • 2) числовий (за допомогою цифр);
  • 3) символьний (для кодування використовуються ті ж символи, що і в початковому тексті).

Комп’ютер може обробляти різного виду інформацію. Вона кодується послідовністю електричних імпульсів, т. Е. Послідовністю нулів і одиниць: є імпульс (1) і немає імпульсу (0). Таке кодування називається двійковим, а послідовність нулів і одиниць – машинною мовою.

Декодування – процес по відновленню первісної форми подання інформації, т. Е. Операція, зворотна кодуванню.

Посилання на основну публікацію