Інформація надходить від джерела до приймача за допомогою знаків або сигналів. Для того щоб відбулася передача інформації, приймач повинен не тільки отримати інформацію, але і розшифрувати її. Тому він повинен мати код – систему умовних знаків для передачі інформації.
Кодування – перехід від однієї форми подання інформації до іншої, найбільш зручною для її зберігання, передачі або обробки. Наприклад, за допомогою нотних знаків кодується будь-який музичний твір. За допомогою дорожніх знаків кодуються правила дорожнього руху.
Кожен населений пункт має поштовий індекс, за яким визначається місце відправлення листа. Німі люди використовують спеціальний мову жестів.
У XIX ст. французький педагог Луї Брайль придумав абетку для сліпих. Букви цього алфавіту на аркуші щільного паперу у вигляді певним чином видавлених точок. Проводячи пальцем по таким дірочках, незрячі люди розрізняють букви і можуть читати.
При кодуванні ставляться різні цілі і, відповідно, застосовуються різні способи кодування. Найбільш поширені цілі кодування:
- 1) економність (скоротити запис);
- 2) надійність (засекретити інформацію);
- 3) зручність обробки або сприйняття.
Найчастіше застосовують такі способи кодування:
- 1) графічний (за допомогою малюнків);
- 2) числовий (за допомогою цифр);
- 3) символьний (для кодування використовуються ті ж символи, що і в початковому тексті).
Комп’ютер може обробляти різного виду інформацію. Вона кодується послідовністю електричних імпульсів, т. Е. Послідовністю нулів і одиниць: є імпульс (1) і немає імпульсу (0). Таке кодування називається двійковим, а послідовність нулів і одиниць – машинною мовою.
Декодування – процес по відновленню первісної форми подання інформації, т. Е. Операція, зворотна кодуванню.