Інформаційне суспільство

В історії людства кілька разів відбувалися настільки радикальні зміни в інформаційній області, що їх можна назвати інформаційними революціями.
Перша інформаційна революція пов’язана з винаходом писемності. Писемність створила можливість для накопичення і поширення знань, для передачі знань майбутнім поколінням. Цивілізації, які освоїли писемність, розвивалися швидше за інших, досягали більш високого культурного та економічного рівня. Прикладами можуть служити Древній Єгипет, країни Межиріччя, Китай. Пізніше перехід від піктографічного і ідеографічного листа до алфавітного, який зробив писемність більш доступною, в значній мірі сприяв зміщенню центрів цивілізації в Європу (Греція, Рим).
Друга інформаційна революція (середина XVI ст.) Пов’язана з винаходом книгодрукування. Стало можливим не тільки зберігати інформацію, а й зробити її масово доступною.
Грамотність стає масовим явищем.
Все це прискорило зростання науки і техніки, допомогло промислової революції. Книги переступили межі країн, що сприяло початку створення загальнолюдської цивілізації.
Третя інформаційна революція (кінець XIX ст.) Зумовлена ​​прогресом засобів зв’язку.
Телеграф, телефон, радіо дозволили оперативно передавати інформацію на будь-які відстані. Ця революція не випадково збіглася з періодом бурхливого розвитку природознавства.
Четверта інформаційна революція (70-і рр. XX ст.) Пов’язана з появою мікропроцесорної техніки і, зокрема, персональних комп’ютерів. Незабаром після цього виникли комп’ютерні телекомунікації, радикально змінили системи зберігання і пошуку інформації. Були закладені основи подолання інформаційної кризи (про це буде сказано трохи пізніше).
Основні риси інформаційного суспільства
Четверта інформаційна революція дала поштовх до настільки істотним змін у розвитку суспільства, що для його характеристики з’явився новий термін – «інформаційне суспільство».
Сама назва вперше виникло в Японії. Фахівці, які запропонували цей термін, роз’яснили, що він визначає суспільство, в якому в достатку циркулює висока за якістю інформація, а також є всі необхідні засоби для її зберігання, розподілу і використання. Інформація легко і швидко поширюється по вимогам зацікавлених людей і організацій та видається їм у звичній для них формі. Вартість користування інформаційними послугами настільки невисока, що вони доступні кожному.
Академік В. А. Ізвозчиков пропонує наступне визначення: «Будемо розуміти під терміном« інформаційне »(« комп’ютеризоване ») суспільство те, в усі сфери життя і діяльності членів якого включені комп’ютер, телематика, інші засоби інформатики як знаряддя інтелектуальної праці, які відкривають широкий доступ до скарбів бібліотек, що дозволяють з величезною швидкістю робити обчислення і переробляти будь-яку інформацію, моделювати реальні і прогнозовані події, процеси, явища, управляти виробництвом, автоматизувати навчання і т. д. ». (Під «телематикою» тут розуміється обробка інформації на відстані.)
Не існує загальноприйнятого критерію оцінки повномасштабного інформаційного суспільства, однак відомі спроби його формулювання. Цікавий критерій запропонував академік А. П. Єршов: про фази просування до інформаційного суспільства слід судити за сукупними пропускної спроможності каналів зв’язку. За цим стоїть проста думка: розвиток каналів зв’язку відображає і рівень комп’ютеризації, і об’єктивну потребу суспільства у всіх видах інформаційного обміну, та інші прояви інформатизації. Згідно з цим критерієм, рання фаза інформатизації суспільства настає при досягненні діючої в ньому сукупної пропускної спроможності каналів зв’язку, що забезпечує розгортання досить надійною міжміської телефонної мережі. Завершальна фаза – при можливості реалізації надійного і оперативного інформаційного контакту між членами суспільства за принципом «кожен з кожним». На завершальній фазі пропускна спроможність каналів зв’язку повинна бути в мільйон разів більше, ніж у першій фазі.
Згідно думку ряду фахівців, США завершать в цілому перехід до інформаційного суспільства до 2020 року, Японія і більшість країн Західної Європи – до 2030-2040 років.
Входження Росії в інформаційне суспільство має свої особливості, пов’язані з сучасним етапом її розвитку. У Росії є ряд об’єктивних передумов до переходу в стан інформаційного суспільства. Серед них: швидкий розвиток матеріальної бази інформаційної сфери, інформатизація багатьох галузей виробництва і управління, активне входження у світове співтовариство, підготовленість суспільної свідомості та ін. Важливо, що рух України до інформаційного суспільства реалізується державою як стратегічна, пріоритетна мета, досягнення якої сприяє досить високий кадровий і науково-технічний потенціал Росії.
Простежимо більш детально існуючі універсальні тенденції розвитку інформаційного суспільства.
Зміна структури економіки та праці. Друга половина XX століття, завдяки інформатизації, супроводжувалася перетіканням людей зі сфери прямого матеріального виробництва в інформаційну сферу. Промислові робітники, що складали в середині XX століття більше 2/3 населення, сьогодні в розвинених країнах становлять менше 1/3. Значно розрісся соціальний шар, який називають «білими комірцями», – люди найманої праці, які не виробляють безпосередньо матеріальних цінностей, а зайняті обробкою інформації (у широкому сенсі): вчителі, банківські службовці, програмісти і т. Д. Так, до 1980 в сільському господарстві США було зайнято 3% працюючих, у промисловості – 20%, у сфері обслуговування – 30%, 48% людей було зайнято в інформаційній сфері.
Найголовніше, інформатизація змінила і характер праці в традиційних галузях промисловості. Поява робототехнічних систем, повсюдне впровадження елементів мікропроцесорної техніки є основною причиною цього явища.
Наведемо вражаючий приклад: в верстатобудівної галузі в США в 1990 р було зайнято 330000 чоловік, а до 2005 року залишилося 14 000 чоловік. Его відбулося за рахунок масового скорочення людей на складальних лініях внаслідок впровадження замість них роботів і маніпуляторів.
Ще одна характерна риса в цій сфері – поява розвиненого ринку інформаційних ресурсів і послуг. Цей ринок включає сектори:
– Ділової інформації (біржова, фінансова, статистична, комерційна інформація);
– Професійної інформації (за окремими професіями, науково-технічна інформація, доступ до першоджерел);
– Споживчої інформації (новини, всілякі розкладу, розважальна інформація);
– Послуг освіти та ін.
Розвиток і масове використання інформаційних та комунікаційних технологій. В основі інформаційної революції лежить вибуховий розвиток інформаційних і комунікаційних технологій. У цьому процесі чітко спостерігається і зворотний зв’язок: рух до інформаційного суспільства різко прискорює процеси розвитку зазначених технологій, роблячи їх широко затребуваними.
Однак сам по собі бурхливе зростання виробництва засобів обчислювальної техніки, що почався з середини XX століття, не став причиною переходу до інформаційного суспільства. Комп’ютери використовувалися порівняно невеликим числом фахівців до тих пір, поки існували відокремлено. Найважливішим етапом на шляху в інформаційне суспільство стало:
– Створення телекомунікаційної інфраструктури, що включає в себе мережі передачі даних;
– Поява величезних баз даних, доступ до яких через мережі отримали мільйони людей;
– Вироблення єдиних правил поведінки в мережах і пошуку в них інформації.
Величезну роль в обговорюваному процесі зіграло створення всесвітньої комп’ютерної мережі Інтернет. Сьогодні вона являє собою колосальну і швидко зростаючу систему, число користувачів якої до початку 2007 року перевищила 1 мільярд осіб. Необхідно відзначити, що кількісні характеристики Інтернету застарівають швидше, ніж друкуються книги, в яких ці показники наводяться.
Швидкість зростання числа користувачів Мережі досить стійко складає близько 20% на рік. Перше місце за кількістю користувачів Інтернету займають США – приблизно 200 000 000 американців підключені до глобальної мережі (усі дані на початок 2007 року). На другому і третьому місцях – Китай і Японія з 111 і 87 мільйонами користувачів відповідно. У Росії кількість підключених до Інтернету становить 21,8 мільйона, що на 17,5% більше, ніж у попередньому році. Цей показник дозволив Росії зайняти 11-е місце в рейтингу найбільш інтернетизованих країн, що є великим прогресом в порівнянні з ситуацією 5-10-річної давності. Слід, однак, враховувати, що «підключений» не означає «регулярно користується»; в статистиці такого роду у всьому світі є труднощі інтерпретації даних.
За деякими показниками, пов’язаним з Інтернетом, наша країна знаходиться в числі лідерів. Так, за кількістю користувачів оптоволоконними мережами Росія стоїть на першому місці в Європі. Це пояснюється тим, що при відносно пізньому початку масової інтернетизації російським провайдерам було простіше розвивати нові і технологічно більш досконалі канали доступу до Мережі, ніж модернізувати існуючі.
Інформаційні та комунікаційні технології постійно розвиваються. Поступово відбувається універсалізація провідних технологій, т. Е. Замість створення для вирішення кожного завдання власної технології розробляються потужні універсальні технології, що допускають багато варіантів використання. Добре вам знайомий приклад – офісні системи програмного забезпечення, в яких можна проводити безліч різноманітних дій – від найпростішого набору тексту до створення досить спеціальних програм (скажімо, нарахування заробітної плати за допомогою табличного процесора).
Універсалізації інформаційних технологій сприяє широке використання мультимедіа. Сучасна мультимедійна система здатна об’єднати функції, наприклад, комп’ютера, телевізора, радіоприймача, мультіпроектора, телефону, автовідповідача, факсу, забезпечуючи при цьому і доступ до мереж передачі даних.
Удосконалення комп’ютерної техніки призводить до персоналізації і мініатюризації пристроїв зберігання інформації. Крихітні, умещающиеся на долоні пристрої, що мають всі функції персонального комп’ютера, дозволяють людині обзавестися власним універсальним довідником, обсяг інформації в якому можна порівняти з обсягом декількох енциклопедій. Оскільки це пристрій може бути підключений до мережі, то воно ж передає і оперативні дані – наприклад, про погоду, поточному часу, стані пробок на дорогах і т. Д.
Подолання інформаційного кризи. Інформаційний криза – явище, яке стало помітним вже на початку XX століття. Воно проявляється в тому, що потік інформації, який хлинув на людину, настільки великий, що недоступний обробці в прийнятний час.
Це явище має місце і в наукових дослідженнях, і в технічних розробках, і в суспільно-політичному житті. У нашому усложняющемся світі прийняття рішень стає все більш відповідальною справою, а воно неможливе без повноти інформації.
Прискорення накопичення загального обсягу знань відбувається з дивовижною швидкістю. На початку XX століття загальний обсяг усієї виробленої людством інформації подвоювався кожні 50 років, до 1950 року подвоєння відбувалося кожні 10 років, до кінця XX століття – вже кожні 5 років, і це, судячи з усього, не межа.
Наведемо кілька прикладів проявів інформаційного вибуху. Число наукових публікацій по більшості галузей знання настільки велике, а традиційний доступ до них (читання журналів) настільки утруднений, що фахівці не можуть встигати в них орієнтуватися, що породжує дублювання робіт і інші неприємні наслідки.
Часто виявляється простіше заново сконструювати деякий технічний пристрій, ніж знайти документацію про нього в незліченних описах і патентах.
Політичний керівник, який приймає на високому рівні відповідальне рішення, але не володіє повнотою інформації, легко потрапить в халепу, а наслідки можуть бути катастрофічними. Зрозуміло, однією інформацією в такій справі замало, потрібні й адекватні методи політичного аналізу, але без інформації вони марні.
В результаті наступає інформаційна криза, що виявляється в наступному:
– Інформаційний потік перевершує обмежені можливості людини по сприйняттю і переробці інформації;
– Виникає велика кількість надлишкової інформації (так званий «інформаційний шум»), яка ускладнює сприйняття корисної для споживача інформації;
– Зміцнюються економічні, політичні та інші бар’єри, які перешкоджають поширенню інформації (наприклад, з причини секретності).
Частковий вихід з інформаційної кризи бачиться в застосуванні нових інформаційних технологій. Впровадження сучасних засобів і методів зберігання, обробки і передачі інформації багаторазово знижує бар’єр доступу до неї і швидкість пошуку. Зрозуміло, одні лише технології не можуть вирішити проблему, що має і економічний характер (інформація коштує грошей), і юридичний (інформація має власника), і ряд інших. Ця проблема комплексна і вирішується зусиллями як кожної країни, так і світового співтовариства в цілому.
Свобода доступу до інформації та свобода її розповсюдження. Обговорювана проблема лежить більше в політичній та економічній плоскоетях, ніж в технічній, оскільки сучасні інформаційні технології чисто технічно відкрили безмежний простір для інформаційних обмінів. Без свободи доступу до інформації інформаційне суспільство неможливо. Свобода доступу до інформації та свобода її розповсюдження – обов’язкова умова демократичного розвитку, що сприяє економічному зростанню, добросовісної конкуренції на ринку. Лише спираючись на повну і достовірну інформацію, можна приймати правильні та виважені рішення в політиці, економіці, науці, практичній діяльності.
Величезне значення має свобода поширення інформації культурно-освітнього характеру. Вона сприяє зростанню культурного та освітнього рівня суспільства.
Разом з тим, проблема свободи доступу до інформації має і протилежну сторону. Далеко не всяка інформація державної, корпоративної або особистої значущості повинна вільно поширюватися. Кожна людина має право на особисті таємниці; точно так само держава або корпорація може мати секрети, життєво важливі для їх існування. Не повинно бути свободи для розповсюдження інформації, що пропагує насильство та інші, неприйнятні для суспільства і особистості, явища. Пошук компромісу між свободою доступу до інформації і неминучими обмеженнями є непростим завданням.
Зростання інформаційної культури. Сучасне розуміння інформаційної культури полягає в умінні і потреби людини працювати з інформацією засобами нових інформаційних технологій.
Цілеспрямовані зусилля суспільства і держави з розвитку інформаційної культури населення є обов’язковими при просуванні по шляху до інформаційного суспільства. Одним з важливих завдань курсу інформатики є розвиток елементів інформаційної культури учнів. Вказана задача носить комплексний характер, вона не може бути вирішена тільки школою. Розвиток елементів інформаційної культури повинно починатися в дитинстві, в сім’ї і проходити потім через все свідоме життя людини, через всю систему освіти і виховання.

Ссылка на основную публикацию