Індивідуальна мотивація вибору рішення

Межі антропоморфізації роботехнічних виробів повинні бути досить жорсткими. Проте включення в їх сферу емоцій, оцінки своїх можливостей, заборон, понять необхідності і самосвідомості створюють певну індивідуалізацію цих пристроїв. Тому є доцільним включити в процедуру вибору оптимальних рішень елементи індивідуальної мотивації. Ці мотиви: хочу – не хочу; можу – не можу; можна – не можна; треба – не треба.

Навіть поєднання таких крайніх мотивів (без проміжних формулювань, наприклад: “не дуже-то і треба”, “не дуже хочу” і т. П.) Дають 16 варіантів, що укладаються в п’ять груп, що визначають основні типи доцільності реалізації розрахованих рішень: безумовно робити; краще робити; все одно – робити чи не робити; краще не робити; безумовно не робити.

Використання таких мотивів багато в чому розширює діапазон реалізації обраних оптимальних рішень. Взагалі кажучи, якщо чинити так, як тут рекомендовано, то співчуття осо-деянном або незроблене виникатиме рідше. Але іноді буде.

Заздалегідь передбачити варіанти ситуацій, коли використання цих мотивів виробами різного призначення виявиться доцільним, неможливо. Тому рішення про включення групи алгоритмів даного блоку або про виключення їх із зони вибору рішення залишається за керівником виробів.

Посилання на основну публікацію