Теорія Екеля

Дещо інший підхід до розгляду пружного вкладу адсорбованих молекул при перекритті адсорбційно-сольватних оболонок був використаний в теорії Екеля. У цій теорії була використана передумова про виникнення гелеподібної структури в зоні перекриття адсорбційно-сольватних оболонок в результаті збільшення концентрації в цьому зазорі понад критичної концентрації структуроутворення. Тут слід зазначити, що ще в 1950 р. П.А. Ребиндер ввів поняття структурно-механічного бар’єру, визначального стійкість дисперсних систем у відсутність подвійного електричного шару.

Для використання при розрахунку енергії пружного відштовхування рівняння (2.3.61) необхідно експериментально визначати дві характеристики адсорбційно-сольватних оболонок. Якщо їх товщину ще можна визначити, наприклад з віскозіметріческіх досліджень, як це буде показано пізніше в розділі «Структуроутворення в колоїдних системах», то величину модуля пружності доводиться брати за результатами її визначення для розчинів полімерів відповідних концентрацій. При цьому не враховується, що адсорбовані молекули можуть мати зовсім іншу конформацію, ніж вільні молекули в розчині і, отже, пружні властивості адсорбційно-сольватних оболонок будуть теж іншими. Крім того, в результаті механічних впливів гелеподібна структура може частково або навіть повністю руйнуватися. Як показали експерименти Оттевіла, опубліковані в 1970 р., дійсний модуль пружності призводить до значень енергії пружного відштовхування на порядок меншим, ніж розраховані за рівнянням (2.3.61). У цьому зв’язку можна вважати, що пружна деформація може мати значення тільки при миттєвих деформаціях, що викликаються швидкими зіткненнями частинок.

Недоліки теорії Екеля не дозволяють рекомендувати її для опису стабілізації дисперсних систем у відсутності подвійних електричних шарів.

Посилання на основну публікацію