Сполуки сірки

Сірководень і сульфіди. Сірководень H2S – безбарвний газ з різким запахом. Дуже отруйний, викликає отруєння навіть при незначному вмісті в повітрі (близько 0,01%). Сірководень тим більш небезпечний, що він може накопичуватися в організмі. Він з’єднується з залізом гемоглобіну крові, що може призвести до непритомного стану і смерті від кисневого голодування. У присутності парів органічних речовин токсичність H2S різко зростає.

Разом з тим сірководень є складовою частиною деяких мінеральних вод (П’ятигорськ, Серноводськ, Мацеста), що застосовуються з лікувальною метою.

Сірководень міститься у вулканічних газах і постійно утворюється на дні Чорного моря. До верхніх шарів сірководень не доходить, так як на глибині 150 м взаємодіє з проникаючим киснем зверху і окислюється їм до сірки. Сірководень утворюється при гнитті білка, тому, наприклад, тухлі яйця пахнуть сірководнем.

При розчиненні сірководню у воді утворюється слабка сірководнева кислота, солі якої називають сульфідами. Сульфіди лужних і лужноземельних металів, а також сульфід амонію добре розчиняються у воді, сульфіди інших металів нерозчинні і пофарбовані в різні кольори, наприклад: ZnS – білий, PbS – чорний, MnS – рожевий (рис. 120).

Оксид сірки (IV), сірчиста кислота і її солі. При горінні сірки, повному згорянні сірководню та випалюванні сульфідів утворюється оксид сірки (IV) SO2, який, як зазначено раніше, часто називають також сірчистим газом. Це безбарвний газ з характерним різким запахом. Він виявляє типові властивості кислотних оксидів і добре розчиняється у воді, утворюючи слабку сірчистийкислоту.

Солі сірчистої кислоти, як двухосновной, можуть бути середніми – сульфітами, наприклад сульфіт натрію Na2SO3, і кислими – гідросульфітом, наприклад гідросульфіт натрію NaHSO3. Гидросульфит і сульфіт натрію, як і сірчистий газ, використовують для відбілювання вовни, шовку, паперу та соломи, а також в якості консервуючих засобів для збереження свіжих плодів і фруктів.

Хімічно чиста сірчана кислота – безбарвна масляниста важка рідина. Вона володіє сильним гігроскопічним (водовіднімаючих) властивістю, тому застосовується для осушення речовин. Концентрована сірчана кислота здатна віднімати воду в молекул органічних речовин, обвуглюючи їх. Якщо нанести на фільтрувальний папір малюнок за допомогою розчину сірчаної кислоти, а потім підігріти її, то папір почорніє (рис. 121, а) і малюнок проявиться.

Концентрована сірчана кислота добре розчиняє оксид сірки (VI), розчин SO3 в сірчаної кислоти називають олеумом.

Правило розбавлення концентрованої сірчаної кислоти ви вже знаєте, але повторимо його ще раз: не можна доливати воду до кислоти (чому?), Слід обережно, тоненькою цівкою вливати кислоту у воду, безперервно перемішуючи розчин.

Хімічні властивості сірчаної кислоти в значній мірі залежать від її концентрації.

Розбавлена ​​сірчана кислота проявляє всі характерні властивості кислот: взаємодіє з металами, що стоять у ряді напруг до водню, з виділенням Н2, з оксидами металів (основними і амфотерними), з підставами, з амфотерними гідроксидами і солями.

Виробництво сірчаної кислоти створює чимало екологічних проблем. Викиди і відходи сірчанокислотних заводів роблять украй негативний вплив, викликаючи ураження дихальної системи у людини і тварин, загибель рослинності і придушення її зростання, підвищення корозійного зносу матеріалів, руйнування споруд з вапняку і мармуру, закислення грунтів та ін.

Посилання на основну публікацію