Парування основ в ДНК

Першим свідченням існування таких структур послужив той факт, що в кожному типі ДНК (DNA) міститься приблизно однакова кількість аденіну і тиміну. Те ж саме відноситься до гуаніну і цитозину. Навпаки, співвідношення (аденін + тимін) / (гуанін + цитозин) в різних організмах варіює. Запропонована в 1953 р модель структури ДНК дозволила пояснити причину таких співвідношень: интактная ДНК складається з двох полідезоксінуклеотідних ланцюгів. Кожна основа одного ланцюга пов’язане з комплементарним йому підставою іншого ланцюга водневими містками. При цьому аденін комплементаріїв тимін, гуанін – цитозин. Таким чином, кожна пара складається з одного пуринового і одного пиримидинового підстави.
Комплементарність А і T, відповідно G і С, стає зрозумілою, якщо розглянути можливі водневі містки між основами. В якості донорів (див. С. 14) виступають аміногрупи (аденіну, цитозину, гуаніну) і N Н-групи гетероциклів (тиміну і гуаніну). Можливими акцепторами є карбонільні групи (тиміну, цитозину, гуаніну) і атоми азоту гетероциклів. Пара AT може утворювати два, а пара GC навіть три лінійних і тому особливо стійких містка. Урацил, що міститься в РНК замість тиміну, поводиться при спарюванні підставі подібно тимін.

Посилання на основну публікацію