Зовнішні та внутрішні загрози безпеці Японії

З початку 1990-х років офіційна військова доктрина визнає Китайську Народну Республіку в якості потенційного військового супротивника. Програми військового будівництва «сил самооборони», а також курс на продовження військово-стратегічної взаємодії з США в рамках Договору безпеки (в тому числі спільне патрулювання морських акваторій на Тихому океані, участь в американській системі ПРО і так далі) орієнтовані в першу чергу на ймовірність збройного конфлікту з Китаєм.

Найбільша військова загроза, на думку Токіо, виходить також від КНДР. Японія з великим побоюванням спостерігає за військовими приготуваннями Пхеньяна, зокрема, програмою запуску ракет малої і середньої дальності, здатних досягти Японії, а також програмою випробувань ядерної зброї, декларованій Пхеньяном. Загроза застосування Північною Кореєю ядерної зброї часто інтерпретується в Японії як «загроза ядерного тероризму».

Японія має ряд територіальних суперечок із сусідніми державами. Відносно СРСР і Росії вона протягом багатьох років висуває претензії з приводу чотирьох островів Південно-Курильської гряди (Ітуруп, Кунашир, Хабомаї, Шикотан). В даний час проблема територіального розмежування між Росією і Японією не вирішена. Російська сторона пропонує вирішити дане питання в рамках загального курсу на підписання двостороннього мирного договору на основі радянсько-японської декларації 1956 року народження, яка на даний момент є для двосторонніх відносин єдиним міжнародно визнаним юридичним документом, що пройшов процедуру ратифікації парламентами двох країн. Ст. 9 із зазначеною декларацією, зокрема, передбачає передачу Радянським Союзом Японії в якості жесту «доброї волі» острова Шикотан і гряди Хабомаї після підписання мирного договору з Японією, але не конкретизує умови і терміни проведення цього кроку. Японія відмовляється обговорювати інші можливості врегулювання даного спору, крім «повернення» всіх чотирьох островів.

Територіальна суперечка Японії і Китаю стосується архіпелагу Сенкаку, особливо що входить в нього острови Дяо-юйдао і прилеглих до нього островів. Китайська сторона стверджує, що острів Дяоюйдао і прилеглі до нього острови з давніх часів є територією Китаю. Однак Японія не визнає наявність територіальної проблеми з Китаєм і заявляє, що саме їй належить першість у відкритті островів, нібито зроблену в 1895 році. Зараз архіпелаг є частиною префектури Окінава. Крім того, Японія має суперечку з Китаєм навколо приналежності шельфової зони в Східно-Китайському морі, багатою покладами вуглеводневої сировини.

У Японії є територіальні претензії до Південної Кореї. Предметом територіального диспуту з Південною Кореєю є острів Токто, контроль над яким Японія втратила після підписання Акту про капітуляцію в 1945 року. При підписанні мирного договору в 1951 році питання приналежності острова Док залишилося відкритим. У 1965 році Республіка Корея і Японія підписали Договір про основи взаємовідносин, однак і в ньому приналежність острова Токто (Такео-Сіма) не був встановлений.

Слід зазначити, що у всіх випадках неврегульованості територіальних відносин зі своїми сусідами Японія утримується від прийнятого в міжнародному праві порядку рішення таких суперечок через Міжнародний суд ООН.

З точки зору внутрішньої терористичної загрози Японія є досить спокійною державою, завдяки жорстким міграційним законам і високому рівню правопорядку всередині країни. Найбільша в історії післявоєнної Японії терористична атака сталася в березні 1995 року, коли члени релігійного угруповання Аум Сінрікьо розпилили в токійському метро отруйний газ зарин, в результаті чого загинуло 12 і постраждало понад 1 000 осіб.

В останні роки ісламські терористичні угруповання часто згадують Японію, вірного союзника США, в якості можливої ​​мети терористичних атак, тому Японія послідовно займає активну позицію в міжнародному антитерористичному русі.

Згідно з доповіддю експертів «Transparency International», індекс сприйняття корупції в Японії характеризується як відносно низький, склавши в 2007 році 7,5.

Згідно з Глобальним барометром корупції за 2004 рік, за секторами ступінь корумпованості розподілилася наступним чином: політичні партії – 51,9%; поліція – 9,6%; бізнес – 8,7%; охорону здоров’я – 7,3%; освіта – 3,8%; судова система – 3,7%; оподаткування – 2,8%; митниця – 1,4%; приватний сектор – 1,2%; імміграційні служби – 0,2%; інше – 5,4%.

Японія стикається із загрозою скорочення чисельності населення. У 2005 році вперше за 106-річний період ведення демографічної статистики відбулося скорочення абсолютної чисельності населення.

Країна зайняла перше місце в світі за показником частки старших вікових груп старше 65 років (21,0% у 2004 році) і останнє місце в світі – за часткою дитячого населення віку менше 15 років (13,6% у 2004 році). За офіційними прогнозами Міністерства охорони здоров’я за 2006 рік, заснованим на припущенні, що нинішня тенденція до скорочення темпів народжуваності збережеться, населення Японії до 2055 року скоротиться до позначки менше 90 мільйонів чоловік. При цьому частка віку старше 65 років збільшиться вдвічі і становитиме 41% від чисельності населення, в той час як частка дитячого населення молодше 14 років скоротиться до 8%. Більш довгостроковий прогноз показує, що до 2105 року населення Японії може скоротитися до 44,59 мільйонів осіб.

Проблема прийому іноземної робочої сили загострилася для Японії з початку 1990-х років, коли економіка зіткнулася з нестачею робочої сили в зв’язку з «постарінням суспільства» і зниженням народжуваності. В даний час ситуація така, що, за підрахунками ООН, для забезпечення рівня економічно самодіяльного населення (віку 15-64 року) на рівні 1995 року Японія повинна буде прийняти у себе до 2050 року 600 тисяч іноземних робітників.

Чисельність іноземних робітників з 1990-х років стала стрімко зростати, досягнувши в 2002 році рівня 760 тисяч чоловік. Разом з тим частка іноземної робочої сили до загальної кількості зайнятих в Японія істотно поступається основним західним країнам, складаючи 1% зайнятих проти 12% в США і 6-8% у Франції і Німеччині. З їх числа тільки 100 тисяч іноземних працівників мають високу кваліфікацію (категорія так званих «кваліфікованих фахівців»). За даними японської преси, в країні налічується від 250 до 300 тисяч іноземних працівників, які не мають легального статусу.

Посилання на основну публікацію