Зовнішні та внутрішні загрози безпеці Туреччини

Тягар традиційних (військово-політичних) зовнішніх і внутрішніх загроз безпеці держави в разі Туреччини може бути оцінений як дуже високу, що підтверджується наступними фактами.

У новітній історії країни є прецедент військового перевороту і військового правління (в 1980 році був здійснений військовий переворот під керівництвом Кенана Еврена – Голови Генерального штабу Туреччини. Була заборонена діяльність всіх політичних партій, пройшли масові арешти). Можливість повторення подібних подій в майбутньому не виключена.

Нелегальні сепаратистські і антиурядові руху представлені в першу чергу у вигляді угруповань, що представляють інтереси національних меншин. Яскравим прикладом можна вважати партизанську боротьбу бойового крила Курдської Робітничої Партії (КРП; після арешту Оджалана змінила назву на Курдистанського Народний конгрес), чия діяльність заборонена на території Туреччини.

У 1980-і і 1990-і роки КРП вела активну підривну діяльність не тільки в південно-східних (переважно курдських) районах, а й у найбільших містах країни. Після арешту її лідера Абдули Оджалана в кінці 1990-х років активність пішла на спад, а в 2006 році угрупування в односторонньому порядку оголосила про тимчасове припинення вогню проти турецьких військовослужбовців. Разом з тим 2007 року відзначився поновленням терористичної діяльності КРП, в тому числі і на кордоні з Іраком (так, в жовтні 2007 року там було вбито 13 солдатів турецької армії).

На території Туреччини розміщуються і нелегальні опорні пункти сепаратистських структур з інших країн. Найбільший резонанс серед них отримали чеченські бойовики. Вимагаючи припинення бойових дій проти сепаратистів у Чечні, вони неодноразово робили терористичні акції, які дискредитували турецька держава на міжнародній арені. У 1996 році чеченцями був захоплений турецький пором на Чорному морі, а в 2004 році були здійснені захоплення летів зі Стамбула російського літака і взяття заручників в одному з великих стамбульських готелів.

Підвищена активність чеченських екстремістів, які здійснювали і фінансову підтримку сепаратистських бандформувань, була обумовлена ​​наявністю в Туреччині великої чеченської діаспори і тією обставиною, що значна частина власне турецького населення симпатизувала справі сепаратистів (так, чеченські бойовики, в тому числі польові командири, мали можливість лікуватися в турецьких лікарнях). Крім того, уряд країни не приділяло належної уваги припинення діяльності чеченців (хоча, зокрема, усунуло правові можливості для фінансування бойовиків), що викликало різке несхвалення російської сторони.

Легальних сецессіоністскіх рухів в країні не може бути за визначенням, оскільки спроба розчленування території турецької держави є найтяжчим злочином і карається вищою мірою покарання.

Туреччина стикається з проблемою територіальних претензій: Сирія відмовляється визнавати факт приєднання до Туреччини території її нинішньої провінції Хатай, що належала Сирії в період французького мандата і перейшла до турецькій стороні за підсумками кризи 1937-1939 років.

Загроза тероризму в Туреччині може бути охарактеризована як висока. На території країни з 1990 року було зафіксовано цілу низку терористичних актів, за якими стояли активісти курдських угрупувань, що виступають за незалежність турецького Курдистану. Після 11 вересня 2001 року Туреччина, як і багато інших держав, вступила до антитерористичної коаліції.

Найвідомішим терактом «Аль-Каїди» слід визнати атаку на генеральне консульство Великобританії в Стамбулі (20 листопада 2003 роки), в результаті якого загинув британський генеральний консул. Результатом в цілому п’яти вибухів стала смерть 25 і поранення 400 осіб.

Значну загрозу внутрішній безпеці Туреччини є організована злочинність. Це комплексне явище, що зачіпає також інтереси цілої низки країн Європи та США, де є значні турецькі громади.

Вигідне географічне положення Туреччини на стику Європи і Азії перетворює її в важливе транзитна держава для торговців наркотиками, причому синтетичні наркотики переправляються через територію Туреччини з Європи в країни Близького Сходу, а опіати – з азіатських країн (в першу чергу, Афганістану) в європейські. Так, 80% героїну, що надходить на територію Великобританії, проходить через територію Туреччини. Турецька поліція перехоплює більше наркотиків, ніж будь-яка інша подібна служба в світі.

Курдська робоча партія також брала участь в наркоторгівлі, використовуючи засоби, що вимагала гроші у наркокур’єрів за право безпечного переміщення по підконтрольній курдам території, для фінансування своєї діяльності.

Внаслідок досить агресивних заходів, прийнятих турецької поліцією проти наркоторгівлі, значна частина маршрутів наркотрафіку пішла через територію України, проте турецька маршрут (йде від недостатньо ефективно охороняється кордону з Іраном до держав Балканського півострова) продовжує залишатися одним з найважливіших в світі. Крім того, в околицях Стамбула і в провінції розташовується ряд великих лабораторій з виробництва героїну, що працюють на привізній сировині.

Наслідки наркоторгівлі включають в себе певний ріст споживання наркотичних речовин і населенням самої Туреччини (що має на увазі і зростання числа ВІЛ-інфікованих серед наркоманів), а також зростання корупції в державних структурах, в тому числі – на митниці.

За оцінками Торгової палати Анкари, в 2004 році через руки мафії пройшло понад 60 мільярдів доларів, що можна порівняти з чвертю державного бюджету Туреччини в той рік, причому кількість грошових коштів в «тіньовій економіці» має тенденцію до прискореного зростання. У самій Туреччині ОЗУ проникли практично в усі галузі господарства і поділили доходи від рекету між собою. Крім рекету і наркоторгівлі, нелегальні доходи надходять від торгівлі органами, викрадень, контрабанди тощо.

Турецькі (укомплектовані, в тому числі, і турками-кіпріотами) і курдські ОПГ вважаються одними з найбільш небезпечних кримінальних структур в ФРН, Великобританії, Швеції. Прагнення розширити сферу свого контролю призводить турецьких злочинців до жорстоких конфліктів з іншими етнічними ОЗГ. Так, в перші роки XXI століття у Великобританії йшла боротьба турецької, курдської, албанської і пакистанської мафій за ринок героїну, що супроводжувалася численними вбивствами членів зазначених угруповань. Гангстерські війни йшли і через визначення сфери рекету для кожної з них.

В Європі турецька мафія займається в основному контрабандою наркотиків і зброї (оборот може досягати суми понад 40 мільярдів доларів на рік).

Разом з ОЗУ з Росії та України турецькі злочинні елементи активно займаються торгівлею людьми, яка в основному представлена ​​постачанням наложниць в країни Близького і Середнього Сходу і повій в Європу.

Особливе занепокоєння викликають надходять відомості про те, що в даний час турецька мафія намагається частково поставити під свій контроль апарат виконавчої влади не тільки у себе на батьківщині, але і в європейських державах (наприклад, в Нідерландах). Проникнення в управлінські структури протеже мафії означає ерозію суверенітету таких країн і підміну державної влади впливом кримінальних угруповань, які, таким чином, створюють сферу не тільки «тіньової економіки», але і «тіньової політики» – паралельну вертикаль влади для окремих кварталів, особливо – населених мігрантами.

Як вельми складні і досі не до кінця зрозумілі можуть бути охарактеризовані відносини між турецькою мафією, розвідкою і екстремістами з організації «Сірі вовки». За деякими даними, «Сірі вовки» співпрацюють з кримінальними елементами (подібна взаємодія, зокрема, дозволяє їм мати надійний канал поставок зброї). При цьому у них є і контакти з національної турецької розвідкою МІТ, яка ніколи не залишає «Сірих вовків» без уваги і періодично використовує для виконання завдань, здатних дискредитувати державу, якщо таке буде вирішувати їх самостійно (так, «Сірі вовки» брали участь у переслідуванні турецької опозиції і боротьбі з курдами, крім того, в 1990-і роки вони здійснювали розвідувальну і агітаційну діяльність в Росії і країнах СНД з метою посилення там позицій пантюркизма).

Багато співробітників турецьких спецслужб легко знаходять спільну мову з екстремістами на грунті націоналізму і релігійних поглядів. З іншого боку, спецслужби інфільтровані і агентурою ОЗГ, які потребують інструментарії силових структур і протизаконному заступництві з їх боку для здійснення своїх кримінальних планів. Таким чином, не виключається існування симбіозу зазначених трьох елементів, здатних разом замінити державні інтереси власними.

Посилання на основну публікацію