Здійснення колективізації в Харківщині

Проголошення курсу на колективізацію. Ще в 1917-1920 pp. виникли перші радгоспи й колгоспи. Це було наслідком об’єднання селянських господарств за активного сприяння держави. Залежно від ступеню усуспільнення колективні господарства поділяли на декілька типів: ТОЗи (товариства з обробки землі), артілі, комуни. Після згортання непу колгоспи були вкрай необхідні тоталітарному режимові, бо вони давали можливість досить легко поповнювати державний бюджет.

Колективізація — перебудова сільського господарства внаслідок повсюдного створення колективних господарств наприкінці 1920-х — початку 1930-х pp., яка супроводжувалась ліквідацією одноосібних господарств і базувалась на застосуванні протиправних методів.

Колгосп — велике колективне господарство, кооперативна організація селян, об’єднаних для ведення господарства на базі громадських засобів виробництва й колективної праці. Господарство велося на землі, яка належала державі та була закріплена за колгоспами в безстрокове та безкоштовне користування.

На початку 1928 р. вибухнула криза хлібозаготівлі, і керівник держави Й. В. Сталін висунув гасло суцільної колективізації, За першим п’ятирічним планом у СРСР намічалося об’єднати в колгоспи 18-20 % селян, а в Україні — 30 %. Гасло суцільної колективізації було офіційно проголошено в листопаді 1929 р. на пленумі ЦК ВКП(б).

Основними методами колективізації були: примусове ус ус пільнення землі, засобів виробництва, худоби, позбавлення селіні права розпоряджатись вирощеною продукцією через обов’язкові постачання державі за значно нижчими від ринкових цінами, «розкуркулення ».

Розкуркулення — вилучення зі сфери сільськогосподарського виробництва, позбавлення громадських прав і виселення до Сибіру тих селян, які чинили опір насильницькій колективізації.

У 1929 p., після виходу у світ статті Сталіна «Рік великого перелому», почалася масова примусова колективізація. У 1930 р. було опубліковано Постанову ЦК ВКП(б) «Про темпи колективізації та про заходи допомоги держави колгоспному будівництву», Україна належала до регіонів, де колективізацію планували завершити восени 1931 р. або по весні 1932 р.

Щоб уможливити колективізацію, було вирішено знищити найзаможніший прошарок селянства, до складу якого входили ті селяни, котрі не бажали усуспільнення. «Боротьба з куркульством» була спланована досить ретельно. За роки колективізації я Україні, експропріювали до 200 тис. селянських господарств.

Головними показниками ефективності колгоспної системи для влади була хлібозаготівля. Держава постійно збільшувала плани постачання зерна, забираючи у селян від 60 до 70 % зібраного врожаю.

«Соціалістичне змагання» за ударне проведення суцільної колективізації почалося. Але селяни не поспішали йти в колгоспи, причому це були не тільки заможні господарі, а й більшість середняків. Тому держава активно використов у вал а різні форми «заохочення»: спочатку — відмова в продажу товарів першої необхідності селянам-одноосібникам, потім обшуки та стрілянина на селянських подвір’ях, пізніше — ліквідація «куркульства як класу». Як результат, на початку 1930 р. Вовчанський, Лозівський, Староверівський та Олексіївський райони стали вже районами суцільної колективізації. До лютого 1930 р. суцільна колективізація була завершена у 14 районах Харківського округу.

Розкуркулення на Харківщині. У період «наступу на куркуля» (знищення заможних селян) після XV з’їзду ВКП(б) у грудні 1927 р. ретельно готувався ґрунт для наступного етапу ліквідації його «як класу». Застосовували всілякі заходи: надзвичайні (вилучення залишків хліба), економічні (податковий тиск), юридичні (позбавлення прав), адміністративні (примусове виселення), а також кримінальні — за ст. 127 Кримінального кодексу УРСР селян судили за приховування власних запасів зерна і відмову продавати їх на ринку.

З початком суцільної колективізації процеси розкуркулення значно посилились. v

Хвиля свавілля швидко охоплювала навіть здорові сили суспільства. Нерідко захист і відновлення прав селянина розцінювали як пособництво куркульству, дедалі все важче було доводити до справедливого вирішення сфабриковані справи.

Визначення кількості ліквідованих під час суцільної колективізації селянських господарств на Харківщині потребує спеціального дослідження. У січні 1934 р. на XII з’їзді КП(б)У П. П. Постишев (другий секретар ЦК КП(б) України) звітував: ліквідували близько 200 тис. господарств, оголошених куркульськими, Так, тільки в Боровій до списків куркульських було занесено 142 господарства, насправді ж таких господарств було не більше двох десятків.

Мета розкуркулення — вибити із селянина почуття хазяїна-хлібороба та перетворити його на політично безправного й економічно залежного від тоталітарної системи виробника сільськогосподарської продукції в одержавлених колгоспах.

Голодомор 1932—1933 pp. З 2006 р. в Україні 24 листопада офіційно відзначається День пам’яті жертв Голодомору. Ця дата обрана випадково, але вона покликана нагадувати нашим сучасникам про жителів України, акі померли в муках за період 1932-1933 pp.

Проте навряд чи коли-небудь історики зможуть назвати точну кількість людей, чиї життя забрав штучно створений у 1932 -1933 pp. голод. Замовчувана трагедія десятиріччями мучила совість тих, хто вижив, і лише через півстоліття про Голодомор змогли говорити, писати, дискутувати відкрито, створювати меморіали (рис. 29.6).

За два роки до Голодомору в Україні знищили всіх потенційних лідерів, тих, хто міг очолити похід проти радянської влади або просто протестувати. Більшість населення України вороже ставилась до комуністичної влади. З точки зору партії, такий стан речей приховував небезпеку для режиму на майбутнє. Тому восени 1931 p., після проведеної чистки кадрів було наказано забирати в українських селян весь урожай зерна. Державний план хлібозаготівель був непосильний.

Пік цього страшного лиха перепав на весну-літо 1932 р. Ллє ще під час виконання плану хлібозаготівель 1931 р. виник голод у деяких регіонах України. Літо цього року на деякий час його відвернуло, але навесні 1932 р. голод став реальністю.

Від голоду гинуло саме сільське населення. У містах, хоча продукти харчування одержували по картках, з голоду не вми-їли. Селяни приходили в Харків, там знаходили смерть прямо і тротуарах. Місто оточили війська ГПУ.

На Харківщині (як і на Україні) не було засухи й недороду: хліб був на території тих районів, де голод косив людей. Хлібні гори були на складах «Заготзерна», працювали на всю потужність сйиртові заводи, хліб вивозився за кордон.

Голод тісно пов’язаний з індустріалізацією. Мета досягти якнайшвидше технічного переоснащення потребувала продажу зерна на експорт. Слабка колгоспна система плани виконати не могла, одноосібники відмовлялися віддавати зерно за низькими цінами державі, а міжнародні контракти не чекали. Зерно почали відбирати силою, установлювати нереальні плани хлібозаготівлі. Експорт зерна постійно збільшувався.

Ще одним з надзвичайних методів стало занесення на чорну дошку тих колгоспів, які особливо відставали у виконанні плану. Це означало практично їх економічну блокаду: припинення поставок будь-яких товарів у село, позбавлення права на виїзд, крім того, на господарство накладали грошові штрафи, забирали худобу. На чорну дошку потрапили шість харківських сіл, де вже існував колгоспний лад, — Лютеньки, Кам’яні Потоки тощо.

Світова громадськість намагалась допомогти селянам України. У липні 1933 p. у Львові (у Польщі) було створено Український центральний комітет допомоги голодуючим. Українці Канади організували збір коштів. Проте радянський уряд називав усякі розмови про голод буржуазною пропагандою. До поїздки премьєр-міністра Франції Едуарда Ерріо по Україні готувалися так: у Харкові за день до його візиту населення призвали розпочати роботу о 2 години ночі. Потрібно було прибрати вулиці. Бездомні діти, голодні люди зникли. Вітрини магазинів наповнювали продуктами, але міліція відганяла і навіть арештовувала харків’ян, якщо вони підходили занадто близько до цих вітрин. Декілька сіл було спеціально підготовлено длу відвідування іноземцями. Це були «зразкові колгоспи», наприклад «Красная звезда» в Харківському районі. А тим часом на Харківщині в селах вимирало від 25 до 75 % людей.

Документи «Чорної книги України», архівні дані демонструють трагедію Голодомору на Харківщині. Написано Національну книгу пам’яті жертв Голодомору 1932 —1933 pp.

Наслідками колективізації, розкуркулення, голодомору були структурні зміни на селі. Наприкінці 1933 р. в Харківську, Донецьку та Дніпропетровську області в спустілі села було переселено, в основному з Росії, 21,9 тис. господарств — близько 117,1 тис. осіб.

Посилання на основну публікацію