Заснування міста Харкова

Визначення дати заснування міста Харкова

Перші документальні відомості про Харків належать до середини XVII ст. На великій території, яка називалася Слобідською Україною, виникали укріплені поселення, засновані українськими переселенцями та російськими служилими людьми.

Перші поселенці повинні були обирати для свого поселення місця захищені та недоступні. Височина між річками Харків та Лопань була зручнішою від інших, береги річок були болотисті, вкриті лісами, Тут побудували сторожовий пункт.

Прямих точних даних про дату виникнення Харкова істориками не виявлено. Тому відповідь на це питання залежить від того, як пояснюють свою точку зору вчені, на які історичні джерела вони спираються.

Деякі дослідники вважають, що роком заснування міста Харкова можна назвати той рік, коли на підвищеному плато вододілу річок Харків і Лопань з’явилися перші переселенці. Різні джерела називають:

  • 1630;
  • 1643;
  • 1653;
  • 1654.

Інші дослідники припускають, що роком заснування міста Харкова може бути 1654 або 1655 p., коли навкруги поселення почалося будівництво фортеці.

Оскільки масові переселення на територію Слобідської України в середині XVII ст. були звичайним явищем, а поселення на Харківському городищі спочатку нічим не виділялося з ряду інших, встановити точно час появи перших переселенців складно.

Найдавніша письмова згадка про селище та жителів цієї території належить до 1654 р. Спочатку харківські поселенці були у віданні чугуївського воєводи, тому що поселились у межах Чугуївських земель. Тому в 1655 р. навкруги селища почалося будівництво укріплення за кресленням чугуївського воєводи Григорія Спєшнева.

Але 28 березня 1656 р. цар Олексій Михайлович призначив харківським воєводою Воїна Селефонтова. Новому воєводі було наказано впорядкувати за загальним московським типом міську фортецю — острог, тобто центральне укріплення.

Таким чином, виникнення міста Харкова охоплює відрізок часу з 1654 по 1656 p., протягом якого відбувалося заселення височини між річками Харків і Лопань, а також будівництво укріплень навкруги поселень.

Версії про походження назви міста Харкова

Існує декілька версій, що пояснюють походження назви Харків. Розглянемо деякі з них.

Легенда про Харитона

На тому місці, де розташовано Харків, один із заможних малоросіян заснував хутір. Ім’я цього чоловіка було Харитон, а по просторіччю — Харко. За його ім’ям стали називати Харків хутір. Поступово по сусідству з ним стали селитися нові переселенці, і Харків хутір перетворився на Харкову слободу, а потім на Харкове місто.

За цією легендою, Харків хутір дав назву річці, слободі, а згодом і місту — Харків.

З ім’ям Харкова схоже й ім’я Івана Каркача, якого вважають осадчим міста — ватажком першої групи поселенців з 37 сімей, яка мешкала тут уже до середини 1650-х pp. Перші поселенці активно займалися чумацтвом. Цьому промислові ми завдячуємо і першою згадкою про місто: 1654 р. чумаки-харківці (ця назва прозвучала вперше) проклали шлях до Тору (Слов’янськ на Донеччині), поїхавши туди по сіль. За складеним у 1655 р. реєстром у Харкові вже мешкало 587 козаків на чолі з отаманом Іваном Кривошликом — так був покладений початок Харківському козацькому полку. Тоді ж розпочалося будівництво фортеці, у яку в 1656 р. був призначений воєвода. Тоді ж Харків з прилеглими землями, а також Зміїв відокремилися від Чугуївського повіту.

Більшість істориків вважають, що свою назву місто Харків одержало від назви річки Харків. їх висновки ґрунтуються на тому, що назва річки старша від назви міста. Назва річки згадується в письмових джерелах ще до виникнення поселення або міста. На початку XVII ст. було складено «Книгу великого реслення», у якій перелічено населені пункти Московської держави. У цій книзі немає міста Харкова, але є річка Харків, про яку сказано: «…а Лопань пала в Харькову, а Харькова пала в Уды…»

Проте залишається питання: звідки пішла назва річки Харків? Спробу відповісти зробили лінгвісти. Вони припустили, що назва річки походить від тюркомовних слів «хар» у значенні «земля», «суша» та «кобе», що означає «слід тимчасової течії». Таким чи ном, пішло слово «харкобе», що, можливо, означало «мілководна річка». Із часом слово «харкобе» трансформувалось у слово Харків.

Будівництво Харківської фортеці

Перша побудова укріплень почалася в 1655 р. Українські переселенці будували фортецю за своїми українськими звичаями, так, як вони звикли укріплювати міста в Задніпровській Україні. Фортецю будували за кресленням чугуївського воєводи Григорія Спєшнєва.

Розміри фортеці на початку заселення міста були малі. Острог був дуже низький та з рідким частоколом.

З 1656 р. почалося будівництво міської фортеці за загальним російським типом. Керував ним призначений царем воєвода Воїн Селефонтов. У 1663 р. будівництво було завершено. Фортеця охоплювала територію сучасної Університетської гірки. Її стіни простягнулися по краю берегового схилу вздовж річки Лопань, а також уздовж сучасних площ Конституції та Рози Люксембург. Острог являв собою чотирикутну дерев’яну фортецю, що складалася з дубового тину з обламами, котками та засипними терасами.

У кріпосних стінах було побудовано десять веж. Одні з них пули проїзні, тобто мали ворота, інші — глухі. Одна з проїзних веж називалася Московська, друга — Чугуївська, оскільки через них лежали дороги на Москву та Чугуїв.

Воріт у фортеці було троє, вони запиралися на залізні засуви. Біля кожних воріт розташовувалася караульна будівля.

Усередині фортеці найважливішими спорудами були:

  • собор;
  • приказна хата;
  • Государів двір.

Дерев’яний храм в ім’я Успіння Пресвятої Богородиці мав назву Успенський собор. Цей собор був найстарішим у межах Харківської фортеці. Він був побудований у 1658 р. і розташовувався трохи на південь від сучасного Успенського собору.

Місто росло, збільшувалася кількість прихожан. До 1685 р. перший харківський Успенський собор постарів. Харків’яни замінили його новою кам’яною церквою. Вона мала хрестоподібну форму та завершувалася п’ятьма куполами. Окремо було зведено кам’яну дзвіницю. Своїм виглядом церква нагадувала захисну вежу.

Великою популярністю серед харківських козаків користувалась Покровська церква тому, що була освячена на честь головного свята українського козацтва — Покрови Божої Матері. Будівля Покровської церкви та дзвіниці — це єдині будови XVII ст., що збереглися в місті Харкові дотепер.

У 1689 р. зведено кам’яну Покровську церкву із дзвіницею. Спочатку церква знаходилася поза межами фортеці, поблизу її північної частини. Збудували храм козаки, які мешкали на березі річки Лопань. Коли фортецю було розширено в північному напрямі, ІІокровський храм опинився на території фортеці.

Розширення міста

Із самого початку свого поселення жителі Харкова облаштовували собі хутори та пасіки, де вони мешкали та займалися господарством. Тому двори поселенців тоді вже розташовувались і поза фортецею за всіма напрямками. З’являються слободи — Залопанська, Журавлівка, Гончарівка, Панасівка тощо.

Фортецю, зведену під керівництвом Селіфонтова, у подальшому безперервно вдосконалювали. У результаті в другій половині XVII ст. вона мала в плані форму, що наближалась до прямокутника, який простягався вздовж річки Лопань. Уяву про межі фортеці дає прив’язок до сучасної архітектури:

  • східна границя проходила від будинку Академії мистецтв до Палацу праці вздовж боку теперішнього майдану Конституції;
  • південна — від Палацу праці до Центрального універмагу;
  • західна — від універмагу по брівці схилу Університетської гірки до Каскадного скверу, що розташований проти Благовіщенського собору;
  • північна — від згаданого скверу до будинку Академії мистецтв.

Фортецю було оточено з усіх боків, крім підвищеного західного, ровами та валами. На валах було зведено дубові огорожі у вигляді хиж з двох паралельних брусованих рядів, зв’язаних поперечними стінками, між яких засипали землю та каміння. Над фортечними мурами височилися десять башт: чотири кутові, три надбрамні та три проміжні. Найвища, північно-східна кутова, башта мала назву Нікольська й слугувала вістовою, тобто на ній вартували дозорці. Від надбрамних башт починалися три основні дороги в зовнішній світ: це були Московська башта (спочатку розташована на північному боці, потім — на східному), Чугуївська (дорога на південь) та Лопанська (дорога на захід). Проміжна башта, Тайницька, мала назву відповідно до свого призначення: від неї починався потаємний хід до запасного колодязя. На озброєнні фортеці, за даними 1663 p., було 12 гармат, 402 ядра та 8 бочок пороху.

Власно кажучи, містом спочатку вважали саму фортецю. Однак поряд з нею на північному сході та на зарічних територіях зростали нові вільно розташовані слободи, а на південному сході виник посад — так у X—XVI ст. називали торговельно-промислове поселення поза міськими стінами. Посад згодом став частиною міста, розташованою в низовинній частині біля річки, — подолом. Так природним чином розвивалися три частини міста: Захарків, Старе місто з Подолом та Залопань. У кожній із них формувалися церковні парафії, які споруджували свої храми. Наприкінці XVII ст. в Харкові було сім церков, Успенська вважалась собором.

Житлова забудова міста в XVII ст. не відрізнялася від сільської. Мінімальне використання брусів, тини з хмизу, зовнішні та внутрішні стіни, між якими набивали каміння з глиною, мазані та вибілені, наличники з кольорової глини — ось характерні риси типової житлової будівлі того часу. Незмінним оточенням хати був садок з плодових дерев, а двори та городи обсаджувалися вербами, тополями та іншими деревами.

Розташоване на перетині торговельних шляхів, що зв’язували Московію з Кавказом та Кримом, а також Наддніпрянщину з Поволжям, місто вабило до себе торговий та ремісницький люд. Унаслідок перетворення Харкова в 1670 р. на козацьке полкове місто почало зростати його значення. Тут дозволено було провадити регулярні ярмарки біля підніжжя фортечних мурів. Спроби нападу татар на Харків припинялись на далеких підступах до фортеці, тому вона не зазнала руйнувань від воєнних сутичок. Проте фортечні споруди перебудували, відремонтували, а на початку XVIII ст. (через повстання донських козаків і наступ шведів з півдня) їх піддали капітальній реконструкції.

Перші вулиці та площі Харкова

Одна з найстаріших вулиць міста —Московська, виникла в XVII ст. Свою назву одержала від назви шляху на Москву, що проходив тут у XVII ст. Тепер це Московський проспект.

Сумська вулиця також виникла в XVII ст. та отримала свою назву від напрямку старовинного шляху до міста Суми.

До найстаріших у Харкові належить також вулиця Римарська, її забудова почалася в XVII ст. Але перших будинків тут не збереглося.

Наприкінці XVII ст. виникла дорога на місто Зміїв, яка поклала початок Зміївській вулиці (нині проспект Гагаріна).

Також у XVII ст. з’явилися перші будівлі вздовж дороги на Полтаву, названу Полтавським шляхом, спорудили за східною стіною фортеці відразу після заснування міста (була знищена в 30-х pp. XX ст.). У XVII ст. на площі проходили щорічні ярмарки, а в зимовий час вона служила місцем катання на санях. Тепер це площа Конституції.

У другій половині XVII ст. виникла площа, яка в різні часи носила назви Лобної, Народної, Торговельної. Тепер це площа Рози Люксембург.

Перші поселенці Харкова

Д. І. Багалію пощастило розшукати н архіві та надрукувати список перших харків’ян. Із нього видно, що це були українці — Іваненки, Тимошенки, Єфименки, Гордієнки, Олексієнки, Мельник, Колесник, Коваль, Кушнір, Котляр, Швець, Ткач, Кравець. Бачимо там Журавля, Дудку, Стріху, Ломаку, Тетерю, Сироїжку, Горобця та ін. Був Тихий, Дурний, Кривий, Недбаенко. Був Кременчуцький (мабуть, з Кременчука), Полошенин (мабуть, з Волощини), Москаль (з Московії).

Це була головна ватага переселенців, а до неї почали приходити й інші. Приходили переселенці більш усього з Правобережної України, особливо в тяжкі часи Руїни, приходили і з Гетьманщини, і з інших місць Слобідської України, бо Харків вабив до себе населення як полкове та торговельне місто. Жили тут і служилі російські люди.

Посилання на основну публікацію