Зародження політичних партій США

Економічні програми Гамільтона, що викликали стільки суперечок у конгресменів, мали ще один побічний ефект: вони сприяли утворенню двох політичних таборів різної спрямованості. Що цікаво, члени і одного й іншого почитали себе патріотами, підтримували існуючий уряд і проповідували конституційні принципи. Були у них і інші спільні риси: по-перше, обидва угруповання відмовлялися розглядати себе як постійно діючу партію, а по-друге, звинувачували противників у відступі від революційних ідей. На тому схожість закінчувалося, і починалися відмінності, яких налічувалося чимало. Так, представники обох напрямків не спростовували тези про небезпеку, яку несе з собою владу, але от розташування влади малювалося їм по-різному. Точно так само і ті й інші визнавали конституцію, але трактували її статті по-різному. Всі бажали бачити свою країну великою і могутньою, але шляхи до цього величі бачили різні.
Каменем спотикання, як завжди, було питання про владу. Одна з груп, на чолі якої стояли Гамільтон, Джон Адамс і Томас Пінкні, робила ставку на сильне й енергійне федеральний уряд, тому їх і називали «федералістами». Вони вважали, що ідеальне уряд повинен проявляти максимальну активність у своєму служінні суспільному благу. Їх опоненти – «демократи-республіканці» з табору Джефферсона, Медісона і Джорджа Клінтона, навпаки, наполягали на обмеженні повноважень централізованого уряду та посиленні позицій місцевих інститутів. З їхньої точки зору, чим менше федеральний уряд буде втручатися в життя країни, тим краще.
Обидві конкуруючі групи, остаточно оформилися до 1794 році, відчували тривогу за майбутнє молодої республіки, і обидві пропонували власні рецепти подолання труднощів. Таким чином, запеклі політичні дискусії, якими було відзначено останнє десятиліття XVIII століття, не стихли і на рубежі нового століття. Які межі влади національного уряду і що вважати перевищенням таких? Як надійніше забезпечити захист прав населення? І що, власне, важливіше для зміцнення республіки – єдність чи свобода громадян?
Як з’ясувалося, обидва табори дуже далеко розійшлися у своїх політичних поглядах, а виною тому стали різні уявлення про людській натурі і найкращий спосіб пристрою людського суспільства. Глава однієї з груп, Олександр Гамільтон вважав, що американцям доводиться мати справу з дуже привабливою, але зовсім не апробованої політичною системою. І головна проблема пов’язана не з самим урядом, а з об’єктом його управління. Він розглядав фермерів (які на той момент становили більшу частину населення країни) як нестійку масу з обмеженими політичними устремліннями, скуту дріб’язковим провінціалізмом і піддану вибухів неприборканих пристрастей. Цих людей мало цікавить неосяжна країна з її спокусами і проблемами, коло їхніх турбот замикається сільській околицею. Вони з недовірою ставляться до уряду, який засідає в далеких містах, і ні за що не погодилися б покинути свої рідні поля – навіть якби у них подібна можливість. Хіба може таке «болото» вершити політику? Найкраще, вважав Гамільтон, якщо невелика група талановитих і вільних від національних забобонів політиків очолить енергійне уряд, який і поведе народ до прийдешнього процвітання.
У тому, що стосується «спокусливою, але неперевіреною моделі держави», Джефферсон цілком поділяв думку свого політичного опонента. Але ось небезпеки республіканської форми правління він бачив зовсім в іншому: не в тих, ким управляють, а в самих правителях. По-справжньому небезпечні хитрі, амбітні лідери, що приносять національні інтереси в жертву власним властолюбству. Велика удача, міркував Джефферсон, що більшість громадян все-таки зберігають вірність революційним принципам. Вони розуміють, як повинен працювати новий конституційний порядок, і готові «захищати свободу, яку завоювали роками наполегливих праць і тяжких поневірянь». Саме обачність і мудрість місцевих урядів (а також освічених громадян) рятує від беззаконня і дозволяє утримувати федеральну владу у відведених їй межах.
Ось з таких різних (часом прямо протилежних позицій) і виросли перші в Америці політичні партії. Причому слід зазначити, що ніхто з їхніх вождів не прагнув до такого результату – всі боялися можливого розколу в республіці. І тим не менше політичні лідери не могли не бачити, як спонтанні об’єднання однодумців несподівано для всіх переростають у стабільні організації. І хоча їх виникнення не було передбачено Конституцією і не віталося республіканської традицією, з часом політичні партії стали відігравати помітну роль в американській політиці. Протягом двох століть їх боротьба розгорталася навколо питання, поставленого ще в 1790-х роках: яким має бути федеральний уряд – всемогутнім або з обмеженою владою?

Посилання на основну публікацію