Загадки великого сфінкса

На території Єгипту, на західному березі річки Ніл в Гізі збереглося одне з найдавніших монументальних споруд: гігантський сфінкс. Він висічений з монолітної вапняної скелі і являє собою лежачого на піску лева, обличчя якого, як прийнято здавна вважати, надано портретна схожість з фараоном Хефреном (бл. 2575-2465 рр. До н. Е.). Похоронна піраміда цього фараона знаходиться поблизу. Розміри сфінкса вражають людську уяву: висота його більше двадцяти метрів, довжина – п’ятдесят сім метрів.
Статуя сфінкса повернута обличчям до річки і сходу сонця. Майже всі цивілізації Стародавнього Сходу бачили у леві символ сонячного божества. З найдавніших часів фараона було прийнято зображати у вигляді лева, тобто у вигляді тварини, винищувач-ляющего всіх своїх ворогів. У світлі цих даних можна вважати Сфінкса стражником вічного спокою похованих поблизу нього фараонів. Навколишні храми спочатку були присвячені сонячному богу Ра, і тільки в період Нового царства цю скульп-туру стали ототожнювати з Хором (точніше – з Хоремахетом), через що Аменхотеп II присвятив йому особливий храм, розташований на північний схід від сфінкса.
Староєгипетське назва великого сфінкса досі залишається невідомим. Слово «сфінкс» – грецьке, і означає воно в буквальному перекладі «Задухи». В цьому криється посил до відомого міфу про загадку Сфінкса. Думка про те, що це слово прийшло до Греції з давньоєгипетського, не має підстав. Середньовічні араби (в «Тисячі і однієї ночі» та інших текстах) називали великого сфінкса «батьком жаху». Легенда свідчить, що цей величезний хижак весь час спить, охороняючи спокій пірамід, і за допомогою свого «третього ока» стежить за сходом сонця і планетами. Запорукою його сили виступає Космос.
Обставини і точний час зведення сфінкса досі залишаються загадками. З давніх-давен вчені вважають, що сфінкс – сучасник пірамід. Але ось що дивно: в древніх текстах, що відносяться до періоду споруди Великих пірамід, про нього немає жодного слова. Ієрогліфи донесли до нас імена творців пірамід, архітекторів, що побудували гробниці фараонів, але автор сфінкса невідомий. Він взагалі не згадується в папірусах, що відносяться до того періоду часу.
Лише через чотири століття після будівлі Великих пірамід починають з’являтися тексти, що згадують про цю велику архітектурному пам’ятнику. Його називають «шепес анх», що перекладається як «живий образ». Пояснення цієї назви вчені та історики досі не можуть знайти.
Традиційне судження античних авторів про те, що будівельником сфінкса був Хефрен (Хафра), підтверджується тільки тим фактом, що при спорудженні храму при статуї були використані кам’яні блоки такого ж розміру, що і при зведенні сусідньої піраміди. Крім того, недалеко від сфінкса археологи виявили в піску діорітовая зображення Хафра.
Існують і інші гіпотези щодо «замовника» сфінкса. Згідно з написами на інвентарній стелі, виявленої Маріетт в 1857 році в Гізі і, швидше за все, створеної незадовго до перського завоювання, порядком постарілу статую викопав і очистив від піску батько Хефрена, великий фараон Хеопс (Хуфу). Більшість вчених все ж відкидають це свідчення як дуже пізніше і ненадійне; за достовірність наведених у стелі відомостей з дослідників старої школи ратував лише Гастон Масперо. Видатний сучасний єгиптолог Райнер Штадельман стверджував, що за своїми художніми особливостями статую потрібно віднести до будівельної діяльності Хуфу. У 2004 році французький вчений Василь Добрев висловив припущення, що статуя зображує Хуфу, а спорудив її його син Джедефра.
Ще більш заважає вирішенню питання про замовника статуї та обставина, що її обличчя має негроїдні риси, а це не збігається з іншими збереженими зображеннями Хафра і його родичів. Судмедексперти, які зіставляли за допомогою комп’ютерних технологій обличчя сфінкса з підписаними статуями Хафра, зробили висновок, що на них зображені різні особи.
Дивно також і те, що в своїх записах Геродот в 445 році до н. е. повідав нам про все, «що бачив і чув у Єгипті». У своїй «Історії» він описав найменші деталі Великих пірамід, назвавши їх першими чудесами світу. При цьому Геродот розповів, протягом якого часу будувалися ці гігантські мавзолеї і яка кількість рабів працювало на їх будівництві. Історик доніс до нас навіть такі найменші подробиці, як кількість доставляється рабам харчування – часнику, коржів і редьки. У той же час він ні словом не обмовився про самому сфінкса.
Загадка стає ще нерозв’язні, якщо згадати, що слуги фараонів дуже докладно розписували всі витрати, пов’язані з будівництвом пірамід та інших будівель. Вони враховували вагу і кількість використовуваних каменів, довжину доріг, по яких їх доставляли. Але жодного документа, що відноситься до зведення сфінкса, археологи не виявили.
Можливо, розгадка таємниці криється в масштабному праці римського письменника і вченого Плінія Старшого. У своїй «Природній історії» він говорить, що в його час сфінкс в черговий раз був очищений від піску, нанесеного з західній пустелі. Скільки ж було таких «відкопування»? Виходить, що Геродот не побачив сфінкса через те, що той був під великим шаром піску.
Дослідивши величну скульптуру, вчені прийшли до висновку, що вона дійсно періодично ховалася під шаром піску, що наноситься з жаркої Лівії. Раніше люди не вміли зводити на шляху піщаних бур лісові смуги, і сфінкса, мабуть, час від часу доводилося відкопувати.
Цю гіпотезу підтверджує виявлена в минулому столітті в Єгипті стела з текстом, складеним в XV столітті до н. е. при правлінні Тутмоса I. Ці древні письмена повідомляють, що великому фараону уві сні було явлено знамення: якщо він очистить статую сфінкса від піску, то його царювання буде довгим і щасливим. Скульптуру, звичайно ж, відкопали, витративши на це майже рік.
Останнім часом вчені-археологи знайшли відомості, що сфінкса відкопували з піску при воцаріння династії Птолемеїв в Єгипті, потім – за царювання римських імператорів і арабських правителів. І в наші дні після досить тривалих піщаних бур цей пам’ятник давньої архітектури доводиться час від часу очищати, хоча піску зараз значно менше, ніж раніше.
Час пощадив сфінкса, але самі люди поставилися до нього набагато менш шанобливо. Один єгипетський правитель наказав відбити у сфінкса ніс. На початку XVIII століття обличчя стародавнього гіганта обстріляли з гармат, а солдати Наполеона стріляли йому в очі з рушниць. Англійці відбили кам’яну бороду у формі куба і завитого кісок і для чогось повезли її в Британський музей.
У наші дні руйнування тривають: їдкий дим каїрських заводів і вихлопи автомобілів постійно відчувають вікові камені на міцність. У недалекому 1988 році від шиї сфінкса відкололася і впала величезна брила вагою 350 кілограмів. Аварійний стан давньої скульптури викликало стурбованість у ЮНЕСКО. Почався ремонт, який викликав хвилю нового інтересу до загадок сфінкса і дав можливість заново дослідити грандіозна споруда. Відкриття не змусили себе довго чекати. Японські археологи на чолі з професором Йошимура за допомогою спеціального обладнання просвітили спочатку масив піраміди Хеопса, а потім досліджували каміння самого сфінкса. Висновок був вражаючим: камені скульптури набагато давніше блоків піраміди. Друга сенсація – під лівою лапою кам’яного лева виявили вузький тунель, що веде до піраміди Хеопса.
Незабаром стародавнього лева відвідали вчені-гідрологи. І знову сенсація: на сфінкса було виявлено чіткі сліди ерозії, викликані великим потоком води, яка рухалася з півночі на південь. Можливо, це був не розливши Нила, а відома біблійна катастрофа, яка сталася близько восьми-дванадцяти тисяч років до нашої ери.
Згідно з іншою теорією, борозни на сфінкса пояснюються руйнівним впливом вітру і піску. Сфінкс знаходиться на дні колишнього моря і складається з вапняку різних ступенів твердості, більш м’які шари руйнуються трохи швидше, ніж тверді; ніша, в якій лежить сфінкс, також має схожі борозни. Внаслідок того, що раніше на місці сфінкса розташовувалося море (додатковий руйнує фактор – морська сіль), підземні води, піднімаючись по всьому сфінкса від низу до верху (через ефект капілярності), приносили на всі ділянки статуї сіль, яка кристалізувалася і розширювалася, тим самим прискорюючи руйнування сфінкса.
Але найоригінальнішою версією сьогодні багато хто вважає теорію французьких археологів, які зробили цікаве зауваження: дата єгипетського водного потоку цілком може збігатися з датою загибелі легендарної Атлантиди.

Посилання на основну публікацію